Я прийшла до Бога в 35 років. Моя мама тоді була хвора і прикута до ліжка. Одного разу вона покликала мене до себе, взяла за руку і запитала: “Катю, ти займеш моє місце у церкві?” І тоді, навіть не розуміючи звідки беруться ті слова, я відповіла тверде “Так”. Таку ж саму розмову мама мала з моїм братом і його відповідь була такою ж. Ми пообіцяли мамі бути з Господом, не відходити від Його Слова і триматися лише вузенької стежки, яка веде у вічність.
З дитинства я не розуміла, як можна обіцяти і не виконувати, тому свої обіцянки ми з братом виконали. Саме так я і прийшла до Бога. Я вдячна Йому за спасіння, за любов, за підтримку і терпіння до мене. Адже в 35 років я вже чимало знала про Господа, знала Слово, але не приходила до Нього, Він ще не жив в моєму серці, я не мала тих тісних особистих стосунків зі своїм Спасителем. Сьогодні я вдячна Богові, що прийшла до нього вже в такому свідомому віці. Адже, мабуть, саме це допомогло мені повністю переосмислити своє життя, усвідомити свої помилки та почати нове життя. Можливо, саме завдяки цьому я і стала такою гарячою християнкою.
Увірувавши, мені відкрилися очі і розум на багато речей, які раніше були закриті, яких я просто не розуміла. Але тепер я точно знаю, що лише такий чоловік, якого я маю, якого послав мені Господь, міг виробити в мені таке терпіння, стриманість та любов. Хто ж іще, якщо не я, буде так любити його, молитися за спасіння його душі та свідчити йому. У своєму житті я перенесла багато страждань, випробування, здавалося, постійно падають на мою голову і не дають спокійно жити. Але саме так Господь готує своїх дітей, адже християни – це загартовані випробуваннями солдати. І тільки найкращі, тільки вірні удостояться вічного життя в раю.
Згодом я почала укріплятися у вірі і мої молитви ставали, дійсно, духовними. Я просила у Господа мудрості правильно молитися і з часом в моїх молитвах лунали слова, яких я зовсім не знала до цього. Я була впевнена, що саме так Господь діє в моєму житті, я бачила всі ті чуда, які Він робив для мене і дивувалася та безмежно дякувала Йому. Коли я зустрічала невіруючих людей — я просто не могла змовчати, я починала свідчити, говорити про Творця Неба і Землі, Який так полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне. Я говорила про те, що Ісус Христос вже постраждав за кожну людину на хресті, поніс смертну муку, а нам потрібно лише визнати свій гріх, покаятися в ньому і прийняти Спасителя в своє серце. Здавалося б, я не вчитель, але ці слова лилися з мене якимось дивовижним чином, це було справжнє чудо для мене.
Також, Бог дав мені дар слухати і радити. Адже дуже важливо не просто давати поради, а вміти вислуховувати людей, співчувати їм та правильно поводити себе в нелегких життєвих ситуаціях. Коли я слухала людей, то завжди безперестанку молилася, щоб Бог дав мудрості відповісти і допомогти ще одній душі. Крім того, я молилася щоб люди сприймали поради правильно, прислухалися до них і надалі робили вчинки, які будуть їм на благо та на збудування Царства Божого. І допомога завжди приходила, Бог був завжди зі мною. Сьогодні куди б я не йшла — завжди прошу Господь послати когось, кому я могла б засвідчити, душу, яку могла б привести до Нього, врятувати від вічних мук.
Пам’ятаю, що як тільки я прийшла до Господа — почалися страшні випробування. І тільки Господь постійно був зі мною та не давав впасти, підкріпляв мене новими силами, давав мудрості. Адже практично кожного разу, коли я поверталася з церкви додому за мною йшов чоловік, який штовхав мене і я просто падала на дорогу. Було боляче, неприємно, але ж чи не так страждав за Мене Ісус? То чому і я не можу витерпіти це? Але не зважаючи ні на що, я не пропускала служіння тоді і не пропускаю їх до сьогоднішнього дня. Чудом можна вважати і неодноразові випадки, коли я приходжу до церкви хвора або з якимись болями, а повертаюся додому вже абсолютно здорова. Я молюся і Господь благословляє мене.
Багато чудес Господь робив у моєму житті. Часто згадую випадок з дружиною мого старшого сина Віталіка. Віра захворіла і зателефонувала мені ввечері зі сльозами на очах і розповіла про свою хворобу. Їй було настільки погано, що вона вже хотіла викликати швидку. Але я запропонувала їй негайно ставати на коліна і просто молитися. Звісно, я впала на коліна разом із нею і все, що нас тоді поєднувало — це спільна молитва, яку не здатні розділити навіть 30 кілометрів відстані. Пройшло зовсім небагато часу, але я продовжувала молитися, не вставала з колін, не припиняла благати Господа про зцілення моєї доньки. Це було справжнім чудом, коли вона знову зателефонувала і вже спокійним радісним голосом подякувала за мою молитву. Їй стало краще і навіть до лікарні їхати вже не довелося. Адже найкращий лікар — Господь Бог, у Якого вся слава і велич, для Якого немає нічого неможливого!
Також, пригадую як у дві години ночі зателефонувала мені моя донька Наташа, яка була у розпачі і вже не витримувала біль та той стан, у якому була на той час. Я порадила їй не викликати лікарів, (адже це була ніч, тому навряд хтось би відповідально поставився до неї) а просто молитися. Ми стали на коліна і до самісінького ранку боролися з хворобою. Це було справжнє чудо, коли їй дійсно полегшало. Не довелося викликали лікарів, втручатися у її тіло, адже все зробив Господь, який чув слізні молитви, наші благання.
Господь приходить до мене, я відчуваю Його присутність і дуже щаслива від того. Якщо у моєму житті з’являються випробування — я намагаюся приймати їх так, як говорить Господь, з радістю. Не завжди це так просто і легко, але з Божою допомогою завжди можливо. І коли я живу по Слову Божому, то тоді мені все на благо.
