Хтось сказав: «Доля світу – в руках Господа Бога і молодого покоління». Тож ми просто не можемо собі дозволити залишити молодь без належної уваги. Те, якими будуть наші церкви завтра, залежить від того, як ми працюватимемо з молодими людьми сьогодні. Християнська світова статистика показує, що люди приймають рішення слідувати за Христом у віці, здебільшого, до 19 років. Це свідчить про те, що в молоде покоління потрібно вкладати найбільші «інвестиції». Також очевидно інше: жодне покоління не жило в оточенні такої кількості спокус, гріха та розбещеності. Епоха толерантності до всього альтернативного загрожує тим, що зможе сформувати у свідомості молодих людей позицію компромісу щодо гріховних цінностей. Лише Церква, неухильно проповідуючи Євангеліє зрозумілою мовою, може не просто зберегти від розтління, а й надбати молоде покоління для Христа.Тому зростання кількості молоді в наших церквах є одним із ключових пунктів бачення нашого братства.
Як ми можемо досягти молодих людей у світі та як втримати тих, які вже є у наших сім’ях та церквах? А поставмо собі запитання: чи знає молодий християнин, для чого він у Церкві? Можливо, потрібно перефразувати: а чи знаємо ми, для чого ми в Церкві? Відповідь можемо знайти в Писанні – у Євангелію від Матвія 28:19-20. Отож Христос закликав нас йти проповідувати та навчати, інакше кажучи, виховувати учнів.
У молодіжному служінні ми хочемо бути зосередженими не на цифрах, не на активності, а на повелінні Христа. Якщо так буде, тоді матимемо і цифри, і бажану активність. Наше головне завдання – донести до кожного молодого християнина глибоке усвідомлення, що я в церкві для того, щоб виховувати учнів, які, у свою чергу, теж виховуватимуть учнів! Ми переконані, що повеління апостола Павла стосується не лише Тимофія, а й кожного відродженого християнина: «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити» (2 Тим. 2:2).
Аби це бачення стало реальністю, молоді потрібен очевидний приклад для наслідування. Тому, пастори, я закликаю вас до двох речей:
- Створіть у стосунках із молоддю, особливо з керівниками молоді, батьківські стосунки.
Жоден комітет, жодна зустріч, нарада не зроблять того, що може зробити пастор помісної церкви. Ми вже говорили, що сучасна молодь живе під тиском спокус, гріхів та збитих пріоритетів. Можна їх спонукати до служіння, мотивувати до місіонерства та інших духовних занять, але коли душа обплутана гріхом, неправильними цінностями, то всі наші намагання будуть даремними. Ось тому ми не повинні боротися із зовнішніми виявами, такими як стиль одягу, вподобання в проведенні часу тощо. Наші зусилля мають бути скеровані на те, щоб докопатися до глибини серця і побачити, який же той корінь, що родить такі зовнішні плоди. Коли вирішується внутрішнє, то зникає і зовнішнє. Для цього потрібно створити атмосферу довіри, щоб молодий брат чи сестра змогли відкрити свою душу. Особливо цього потребує керівник молоді. Він перший повинен відчути та пережити батьківське ставлення пастора до себе. Тоді і сам зможе по-батьківськи ставитися до молодих християн, яким покликаний служити. Керівник молоді має побачити приклад для наслідування.
Ось який це має вигляд на практиці.
- Пастор веде групу учнівства-наставництва з групою ключових людей у молодіжному служінні. Зустрічі повинні бути не рідше ніж один раз на два тижні. Прекрасно, коли такі зустрічі інколи проходитимуть у неформальній обстановці: в когось удома, на природі, в спільній поїздці… У таких спільно проведених хвилинах будуються стосунки, а стосунки спонукають до відвертості та дають можливість впливати на найглибшому рівні.
- Особисті зустрічі – це те, що залишає в душах незабутній слід. Пастор із керівником молоді повинен мати регулярні особисті зустрічі для підбадьорення, навчання, коригування та допомоги в духовному зрості.
- Наша мета, щоби кожен молодий брат і сестра перебували у невеликій групі наставництва, яку веде молодіжний служитель. Тоді ми не матимемо загублених людей та «нещасних» християн, а на гріх люди реагуватимуть миттєво, адже духовно зростатимуть.
Такі зустрічі подібні до інвестиції в надприбутковий проект. Чинячи так, ми стаємо схожими на Христа, Який перебував зі Своїми учнями і показував на практиці, як слід жити.
- Створіть шляхи для служіння.
Ми відповідаємо не за те, щоб вигадувати різні служіння, а за те, щоб молитися, запитуючи у Бога про Його бачення та уважно спостерігаючи, де Він діє.
- Сьогодні без перебільшення можна сказати, що Бог діє в начальних закладах, зокрема у школах, училищах, коледжах та університетах. Переконаний, що в кожній церкві є здібні люди, які можуть іти в освітні заклади і викладати християнську етику, проводити профілактичні лекції на різні морально-етичні теми, організовувати спортивні заходи. Все це дає можливість зав’язувати стосунки із новими людьми, дружити з ними та вести їх до Христа. Це місток до виходу на нових людей.
- Організація вуличного спорту. Це не вимагає багато зусиль та ресурсів. Тут потрібне гаряче серце та злагоджена організація. В місті Рівному саме через вуличні спортивні акції та активну соціальну роботу в школі утворилася нова церква – «Преображення». Члени цієї церкви періодично виходять на вулиці та двори свого району зі спортивними проектами, завдяки яким вони зав’язують нові знайомства.
- Малі групи «Нове Життя». Сучасне покоління почало втомлюватися від віртуального спілкування. Кожен прагне живих стосунків. Групи «Нове життя» – відповідь на цю потребу. Люди збираються разом, аби поспілкуватися, попити чаю та довідатися щось нове із Писання. Це працює. Але ефект є тоді, коли із людьми, які ще далекі від церкви, товаришують. Христа називали Другом митників і грішників – ми повинні наслідувати нашого Господа.
Я не маю на меті перелічити усі можливі методи служіння, головне – бути відкритим до Божого керівництва.
Наше очікування в молодіжному служінні від керівників молоді є подвійним:
- Кожен молодіжний служитель веде групу наставництва, де допомагає людям набувати духовної зрілості.
- Кожен керівник молоді веде групу «Нове життя», де він дотикається до неспасенних людей, відкриваючи їм істину Євангелія.
Отож чи хочу я, щоб кожен молодий християнин став учнем? Навіть той, хто заграє з гріхом, хто живе із неправильними цінностями і ще не відроджений… Що я маю зробити, щоб це стало реальністю? Наш фокус на повелінні Христа приведе до правильних дій та кількісного зростання, бо за цим стоїть не наш, а Його авторитет.
Андрій Корнійчук, пастор рівненської церкви «Благодать»
