Кожному з нас у житті доводилося зустрічати гарних співрозмовників, від яких довідувалися щось корисне. Якщо ж така людина була ще й досвідченим служителем, то від зустрічі отримували повчання й задоволення.
Володимир Андрійович Шевченко – пастор Основ’янської церкви м. Харкова (1981-1994 рр.). З 1994 по 2007 рік – старший пресвітер Харківського обласного об’єднання ЄХБ.
Ви є автором і композитором багатьох християнських гімнів, – розкажіть, будь ласка, детальніше про цю сферу Вашого життя.
Поруч із пасторським служінням і моїми технічними винаходами на підприємстві спочатку десь у серці, а потім на папері з’являлися мої пісні. Усього написано близько 80 музичних творів. Пісню «О годы, куда вы, летите» написав, коли мені було років з двадцять, – просто глибоко замислювався над тим, як швидко минає час.
На власне весілля я зробив подарунок дружині: написав пісню «Сей час, да слышит вся земля…, что Бог сочетал, да не разлучит человек». Тепер її співають не лише в нас, в Україні, а й в інших країнах. Справді, пісня не знає меж.
Нещодавно вийшла збірка моїх творів, під назвою «Буду петь и славить!» До неї ввійшли пісні, які часто співають у наших церквах, серед них: «Жизнь посвящаю Тебе», «Честно преданно, послушно», «В Боге одном»…
Хтось сказав: «Сатана боїться християнина, який співає». Тож буду співати і славити мого Господа. Я радий, що у вічності пісня не припиниться.
Розкажіть про своє дитинство, батьків.
Народився я в 1938 році у родині віруючих (баптистів) у четвертому поколінні, один дідусь був регентом, а другий – пресвітером. Віра в Бога закарбувалася в моєму серці із самого дитинства і збереглася на все моє подальше життя.
Дитинство припало на воєнні роки: це був період важких випробувань. Батька забрали на фронт, залишилися бабуся, мама й ми – двоє дітей. Улюбленою іграшкою була гільза від патрона – інших іграшок у мене не було. Збирали гільзу в гільзу, і виходила така собі «матрьошка». У цей період бабуся вчила нас вірити в Бога, сіяла слово віри в наших серцях. Коли налітали літаки і бомбили, ми ховалися в погребі, бабуся ж казала: «Так, дітки, ви давно не їли гарячої їжі, я піду приготую що-небудь». Ми її не пускали, тому що свистіли кулі, летіли осколки. Вона ж говорила: «Ми помолимося – і Бог мене збереже». Ми разом молилися, і вона, встаючи на весь зріст, ішла готувати, незважаючи на таку небезпеку. А коли поверталася, ми відразу накидалися на їжу, але бабуся знову ж таки казала: «Ні-ні, дітки, Бог мене зберігав, тож давайте подякуємо Йому, а ще помолимося й за вашого батька, який зараз на війні». Так ми привчалися до молитви…
Як ви навернулися до Бога?
Багато людей кажуть, що пам’ятають день свого покаяння. Благодать Божа приходить двома шляхами: або як бурхливий дощ, або як роса – непомітно. До мене Божа благодать прийшла завдяки батькам: тихо, мов роса, і непомітно.
Що було після закінчення школи?
Спочатку навчання в технікумі, опісля – інститут, робота. Парторг підприємства відкликав мої документи з інституту й сказав, що вони не будуть виховувати баптиста. З інституту вигнали. Викликали мене на партійні збори, де зібралися атеїсти, щоб злякати, бажаючи ухилити мене від віри в Бога. Коли ж мені надали слово, я процитував вірш із трилогії Теодора Драйзера:
Душе моей неведом страх,
Ничто ей все земные бури.
Мой щит – молитва на устах
И Бог, витающий в лазури.
О Всемогущий! Ты в груди,
Твоею волей сердце бьется,
Я не прошу тебя «Приди»,
Ты здесь, и вечно радость льется.
Бесплодны помыслы людей –
Развеет их дыханье тлена.
Так в океане средь зыбей
Бесследно исчезает пена…Мені скомандували: «Іди звідси, ми без тебе будемо вирішувати». І все-таки вирішили не виганяти. Довелося вже опісля перейти в інший інститут, заочно.
На той час я прийняв хрещення (20 серпня 1960 р.), це відбувалося в нічний час на річці, тому що хрещення влада переслідувала. Я працював інженером-конструктором, і з одного боку, мене цінували як відповідального працівника, а з іншого – постійно пригноблювали через віру. Виходить, похвала і утиски одночасно.
Одного разу до нас приїхав лектор і з усіма проводив роботу про те, що Бога немає. Потім, вказавши на мене, сказав, що я вірю в Бога й очолюю секту (я був уже пресвітером Основ’янської церкви), хрещу людей і моя секта зростає. Звертаючись до колег, почав говорити: «Ви повинні знати, хто серед вас працює». Але зненацька за мене заступилися співробітники, вони сказали лекторові, що якщо він буде кривдити їхнього працівника, то на територію підприємства його більше не пустять.
У мене було більше десятка запатентованих винаходів. Деякі з них відправили на виставку Досягнень народного господарства в Москву. Мені казали, що золота медаль у мене в кишені, але коли довідалися, що я віруючий, рішення про моє нагородження й відзнаку скасували.
Розкажіть про свою родину?
День нашого весілля – 8 серпня 1965 року. У цей час я був регентом у церкві, і Бог прихилив моє серце до Ганни, солістки хору. Бог благословляв нас і ніби оберігав одне для одного. Після деяких зустрічей ми одержали благословення в церкві. От уже сорок вісім років ми разом, живемо дружно, ніколи не знали, що таке сварки або чвари. Бог подарував нам сина та онуків.
Що Ви порадите християнським родинам у досягненні сімейного щастя?
Щоб родина була міцною, потрібно дотримуватися пріоритетів. На першому місці – Бог, потім дружина, родина, церква, а вже потім робота. Адже християнський шлюб – це союз трьох: чоловіка, дружини і Бога. Коли Бог серед нас, то між нами немає чвар і невдоволення.
Сімейним парам слід пам’ятати, що в кожного є недоліки і їх потрібно просто не помічати, як не помічали їх замолоду. Любити – значить бути поблажливим. Бог створив родину для досягнення любові «агапе», тобто щоб я любив незалежно від того, як до мене ставитися інша сторона. Я люблю її, дав обіцянку Богові любити. Я вмію любити, умію вибачати, умію не помічати недоліків – у цьому й є моє щастя.
Чим Вам запам’яталася праця обласного пресвітера по Харківській області?
З 1994 по 2007 рік я виконував це служіння. Настав незвичайний період, коли запанувала свобода. Був час великих євангелізацій. Утворювалися нові церкви, групи, таких церков у нас було близько сорока. Багато укоренилися й зростають, а деякі згасли. Люди потягнулися до Бога, і це благословенний період, як записано в Біблії, що «частки припали для мене в хороших місцях (Пс. 15:6). Бог дав таке служіння, якому я повністю віддався.
У той період юрби народу переповнювали євангелізаційні зібрання в клубах, школах, стадіонах. Особлива спрага була до духовної літератури, Біблії. Коли Біллі Грем у той час говорив, що йому в натовпі відвідувачі кілька разів ламали ребра, я не повірив. Але коли на стадіоні «Металіст» після євангелізації довелося роздавати Євангеліє, мені й самому ледве не поламали ребра від тисняви, я урятувався тим, що піднявся на високий поміст. Літературу ж розібрали в одну мить. Опісля я письмово вибачився перед Біллі Гремом, що не повірив йому раніше. Це була цікава переписка…
Бог благословляв особливо через місіонера Міккі Стаквела, який бачив потреби області і надавав велику допомогу для мого служіння. Ми разом відвідували церкви області і Міккі брав участь у всіх видах служіння.
Що побажаєте служителям церков?
Текст, записаний у Першому посланні до Тимофія 1:18-19: «Цей наказ передаю тобі, сину Тимофію, згідно з пророцтвами, що були раніше про тебе сказані, аби ти ними боровся доброю боротьбою, маючи віру та добре сумління, яке дехто відкинув і відпав від віри».
Важливо – «боротися доброю боротьбою», маючи віру й чисту совість. Кров Ісуса Христа очищає все.
Яку християнську пісню Ви часто співаєте?
Жизнь посвящаю Тебе и доверяюсь в мольбе,
Ты охраняй ее Сам и направляй к небесам.
Жизнь эта не моя, так будет пусть Твоя,
Ее Ты Сам мне дал, чтоб я Тебя прославлял.
Яке Ваше улюблене місце із Святого Письма?
Зараз мені по-особливому до душі такий текст: «Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20).
Автор: Віктор Банніков