12 дітей і п’ятеро онуків має подружжя Надія та Дмитро Толкачові з Черкащини. Кожен з них мріяв про пʼятьох-шістьох дітей, а Бог склав їхні бажання докупи.
До Дня матері, який відзначають у другу неділю травня, черкаська мати-героїня Надія Толкачова поділилася досвідом.
Пані Надія, скажіть, чи завжди ви мріяли бути матір’ю 12 дітей?
Я не можу сказати, що мріяла бути матір’ю 12 дітей, але мріяла завжди бути матір’ю. І спочатку, перед одруженням ми з чоловіком обговорювали це питання, і він питав мене, скільки ти хочеш дітей? Я кажу, напевно, я хотіла б пʼять чи шість. Він каже, уявляєш, я теж так хотів, пʼять чи шість. Зараз ми трішечки сміємося, тому що він каже, Бог поставив між нашими бажаннями плюсик і дав нам 12. Але ж насправді, коли в нас було вже пʼять — шість дітей, ми усвідомили, що хочемо ще. І ми вже їх планували. І дітки до нас приходили, Бог давав. Це були бажані завжди діти.
Скажіть, чи складно народжувати кожного разу? Чи жінка з кожною наступною дитиною вже легше входить в пологи?
Все дуже по-різному. Дуже багато залежить від самої жінки, як вона налаштована. Тому що це нелегка праця, це труд великий. Багато зараз таких жінок, які кажуть, ну всі народжували і я народжу. Насправді треба готуватися до цього процесу. І внутрішньо, і зовнішньо, і тіло має бути підготовлене. Тому я не можу сказати, що все було прямо однаково чи якось легше. Єдине я можу сказати, що коли ми вже усвідомили, як ми хочемо народжувати дітей, а ми усвідомили, що ми хочемо народжувати їх вдома, тому з цього часу процес пішов зовсім по-іншому.
Хто приймав пологи вдома? Чи це ви були тільки своєю родиною, чи була з вами доула?
З нами була акушерка, завжди ми запрошуємо акушерку. Ми запрошували дуже досвідчену акушерку. І з нею ми народжували шість разів. Але жінка має бути там, де їй буде комфортно, де вона відчуває себе в безпеці. Якщо її комфортно в пологовому, саме там їй потрібно і народжувати. Тому я можу сказати тільки за себе, що це мій позитивний досвід, і я рада з того.
Чому ви хотіли велику родину?
Тому що насправді в мене був приклад моїх батьків, які виховували нас одинадцятеро. І я бачила, що це може бути, як команда, це може бути класно. Тому мені дуже подобається моя родина, мої брати і сестри, мої батьки. І, напевно, тому захотілося, щоб і в нас була така команда. Тому ми дуже раді, що в нас так все вийшло.
Розкажіть про ваших доньок і синів. Як їх звати? Чим вони займаються?
Старший наш син пішов на небеса, коли йому було сім років. Наступному зараз 28. Його звати Клим. Він має вже трьох своїх донечок, наших онучок. Ми радіємо. Наступна донька — Яна, в неї двоє хлопців, одружена вона також. Потім — донька Крістіна, потім Кирил, одружений. Потім Семен, Михайло, Лука, Матвій, Юстина, Аделіна і Стефані.
З дітьми, які проживають із вами, як зазвичай ви проводите час удома?
Дуже по-різному, тому що розклад усіх різний. Діти на домашньому навчанні, тому частину часу ми проводимо вдома. Потім вони біжать по різних гуртках, або в музичну школу, тому що в музичну школу ходять усі. І звичайно, це різний розклад. Не можна сказати, що день на день схожий, але приблизно якийсь розклад є. Тому ми і готуємо разом, і прибираємо разом, і на це в нас теж є розклад свій.
Ви сказали, що діти на домашньому навчанні — це якась експериментальна програма?
Ні, ми давно на цій програмі знаходимося. Це екстернат, і всі наші діти не ходили ніколи в звичайну школу. Тобто ми їх виховували і навчали самі. І вже зараз у нас залишилось тільки п’ять учнів.
Чому ви вирішили не віддавати своїх дітей у звичайну школу?
Тому що батьківське виховання завжди буде якісніше. Як би ми не поважали вчителів і низький їм уклін, що вони так багато працюють з дітками, але насправді у вчителя просто немає часу приділити кожному увагу, як би він не хотів. І причину, наслідковий аналіз давати кожній події мають батьки. Тому ми обрали собі так.
А як ви встигаєте зробити, наприклад, домашнє завдання, або ж перевірити вже виконані завдання із кожним з учнів? У вас є помічники, чи ви з чоловіком у двох це робите?
Ні, ми з чоловіком самі впораємося з цим. Часом ми брали репетиторів з англійської мови, це було. Але ж намагаємося самі, тому що у чоловіка виходять краще точні науки, у мене — гуманітарні. Намагаємося, не все відразу вийшло і зараз часом не все виходить, але це можливо, якщо є бажання.
Чи лишається час, окрім виконання домашніх завдань і обов’язків, на відпочинок, на проведення часу всією родиною?
Ми плануємо такі заходи, тому що ти не можеш весь час вчитися або працювати. Ми дуже любимо бути разом, тому будь-яку хвилинку, яка нестандартно виникає, ми використовуємо для того, щоби побути один з одним. Це дуже різні формати, ми часом виходимо всією родиною погуляти. А часом я беру двох-трьох дітей або ми плануємо з однією дитиною кудись сходити.
Ви кажете, що плануєте, а коли зрештою це по плану йде, які активності є у вашої родини, чим ви займаєтесь всі гуртом?
О, це дуже по-різному. По-перше, кожного тижня ми маємо сімейний вечір, це п’ятниця, коли вже всі повертаються з роботи, з навчання. І ми готуємо щось таке незвичайне. Тобто ми робимо як мінісвято, ми готуємо смачну їжу разом з дітьми. Ми сідаємо за святковий стіл для того, щоб формувати якісь позитивні традиції. І потім, звичайно, ми можемо вже в процесі, це можуть бути або настільні ігри, або ми всі разом співаємо, граємо, тому що в нас вже такий свій мініоркестр.
Як у вас починається і закінчується день, о котрій ви прокидаєтесь і лягаєте спати?
Зазвичай я прокидаюсь о 7:30 приблизно. Чоловік завжди давав мені поспати, бо я “сова”, а він “жайворонок”. Він завжди встає раніше, але і лягає раніше, тому що я розумію, що йому на роботу. Я прокидаюся, я вважаю, що це досить пізно. Як для мами, це досить пізно о 7:30, але це такий мій бонус, щоб я добре себе почувала. Тому, дякувати чоловіку, він дуже часто готує сніданки, він мене береже, любить мене. Мені це дуже приємно, що він з повагою ставиться до мене, як до жінки, як до дружини.
А діти вам допомагають? У них є обов’язки, наприклад, з приготування їжі або ж з прибирання?
Звичайно, звичайно, обов’язки є у всіх. У нас розподілена вся територія нашого будинку, розподілена на діляночки, за які кожен з дітей відповідає. Тобто двічі в тиждень ми маємо зробити вологе прибирання, витирання пилу. Про свої речі вони дбають постійно самі. Тобто їхнє ліжко, стіл, особисті речі мають бути в порядку протягом дня. На кухні прибирається раз на тиждень, тобто ти черговий раз на тиждень, якийсь в тебе є виділений день, ти про це знаєш, ти маєш поприбирати, завантажити посудомийку, ти маєш помити плиту і ввечері підлогу. Тобто це на кухні, звичайно, такий більш постійний процес.
Скільки дітей з вами зараз проживають?
Зараз вісім.
Якщо діти, наприклад, не слухають вас, не виконують тих обов’язків у побуті, які ви поставили перед ними завдання, чи ви караєте?
Це можуть бути якісь обмеження, так. Тому що дитина має всередині себе мати якісь рамки, щоб вона знала межі, за які вона може виходити, сімейні межі. Це будують батьки, щоб дитині було легше зорієнтуватися в цьому світі. Тому, якщо я якісь рамки ставлю, або ми з чоловіком ставимо, то ми, по-перше, задаємо собі питання, чому ми так робимо, чому це небезпечно або чому це так має бути. Це все приходить з досвідом і не за один день.
Чи підвищуєте голос?
Зараз майже ніколи. Були часи, коли підвищувала голос, напевно, це було з першими трьома-чотирма дітьми, ще не вистачало досвіду, як зробити це по-іншому. І потім я побачила, що деякі результати мене не влаштовують. І ми вирішили з чоловіком переглянути наші принципи, що ми прибираємо, чого ми додаємо. І, звичайно, тоді все пішло трішечки краще, тому що дуже часто батьки самі призводять до тієї ситуації, коли їм приходиться кричати. Тобто вони дозволяють дитині посувати ту межу, яку вони обмалювали.
Ваші старші діти зараз доглядають за молодшими?
Звичайно, звичайно. Вони дуже люблять один одного. Не без того, щоб вони там колись посварилися, це теж нормально, тому що вони своє місце визначають в цьому світі. Але ж загалом вони мають дуже дружні стосунки, вони один одному допомагають. Хтось більше в телефонах, розбирається, хтось більше в техніці. Хтось, наприклад, один син на годинниках дуже класно розбирається, інший — інвестиції любить.
Тобто в них вже така команда. Якщо, наприклад, по годинниках — це до того, якщо по інвестуванню або по банківській справі — до того. Тобто це цікаво вже дивитися, як вони між собою комунікують.
Чи маєте статус матері-героїні?
Так, так. Дякувати Богу, вже давно маю. 11 років чи 12 в цьому році вже буде так.
Як часто ви бачитеся із вашими дорослими дітьми, які живуть окремо?
Щотижня. Ті, хто проживає в Черкасах, бо донька наша з родиною живе в Умані. Там ми трішечки рідше, напевно раз в місяць бачимося. А ті, що тут, то це мінімум раз на тиждень, іноді виходить двічі чи тричі. Ми обов’язково збираємося на день народження нашої сім’ї. Тобто коли ми одружувалися. І цього року, дасть Бог, будемо мати 30 років подружнього життя.