Сьогодні своєю історією християнського шляху ділиться Хісматуліна Наталя. Вона прийшла до Господа із грішного світу за власним бажанням і довела, що Своїх дітей Бог любить і завжди чекає. А також, жінка розповіла про надзвичайні чуда, які Люблячий Батько вчинив у її житті.
Чому ви покаялися і як довго йшли до цього?
Діти з віруючих сімей не помічають сили гріха, не помічають як він може діяти в людському житті, але я дуже добре про це знала. І, можливо, саме тому після покаяння я йшла до хрещення 4 роки. Я щиро визнала свій гріх і розкаялася в ньому, але кожного разу від наступного кроку мене стримувала моя людська природа. Це могла бути навіть якась незначна сварка, у якій я дозволила собі закричати на чоловіка або дитину. І це вже ставало моїм тягарем, я ніби відчувала, як це віддаляє мене від Господа. І якщо когось до Бога підштовхнули інші люди, то я прийшла до Нього сама. Цей крок був зроблений мною свідомо, мене ніхто не змушував йти до церкви, як це часто трапляється серед християн і їх невіруючих родичів.
Чи були у вас знайомі баптисти?
У мого першого чоловіка були віруючі батьки, баптисти. І саме його мати, моя свекруха на той час, дуже довго за мене молилася. У неї було два сина і коли до їхньої родини приєдналася я, вона завжди говорила “Ти мені як дочка і я буду молитися за тебе”. Я ж тоді ще ходила зі своєю тіткою в православну церкву, але то було дійсно “просто ходила”, назвати мене віруючою було б навіть смішно. І навіть коли склалася така ситуація, що мені довелося розлучитися з чоловіком — я продовжувала пам’ятати її слова, прокручувала в своїй голові думку, що вона за мене молиться.
Чи звершував Господь чуда у вашому житті?
Дуже багато чуд робив Господь у моєму житті. Я маю навіть документ, який підтверджує, що в мене була дуже велика фібріома, розміром з велике яблуко. 15 років мене змушували робити операцію і всі ці роки я благала Господа зцілити мене. І коли настав вже час, коли треба було лягати під ніж — величезна фібріома зникла, а замість неї було три маленькі, які нічому не загрожували, і операцію відмінили. Це було дуже великим чудом і для мене, і надзвичайним свідоцтвом для усіх лікарів, які ще довго не могли повірити в те, як Господь попіклувався про мене, і ще не раз просили робити обстеження. Але Бог дійсно почув мою молитву і дав дивовижне зцілення, за що я Йому безмежно вдячна. Також, пам’ятаю, коли я народила свого наймолодшого сина Ріната, йому в легені набралася рідина і їх потрібно було пробивати, щоб очистити. І тоді я почала телефонувати своїм знайомим з проханням молитися і сама не переставала просити у Господа милості для моєї дитини. І коли лікар прийшов забирати Ріната — він буквально виплюнув на нього всю ту рідину. Тоді лікар також дивувався і говорив: “Ваш син просто в сорочці народився”, але я знала що це тут ні до чого і з радістю відповідала: “Просто про нього пілкується Господь!”. Для лікарів це було шоком, адже за законами медицини дитина не може перебувати у такому стані більше трьох діб, а мій син протримався п‘ять днів і Господь врятував Його, показуючи Свою велич і всесильність.
Як ви виховуєте своїх дітей, як християнка?
Сьогодні світ настільки розбежений і безбожний, що мені іноді навіть не потрібно ставити якісь рамки для дітей. Не раз бували випадки, коли Рінат або Діана гралися на дитячому майданчику з іншими дітьми, які вживали нецензурні слова. І тоді вони самі приходили і розповідали мені: “Мені неприємно спілкуватися з ними, вони говорять погані, брудні слова і їм здається, що через це їхній авторитет стаєвище, а вони крутіше, але я не хочу дружити з такими людьми”. І це не через якусь мою сувору заборону, а просто тому що у світі, дійсно, занадто багато бруду і моїм дітям це не подобається. Просто змалечкув них були закладені християнські принципи, яким вони і продовжують слідувати. Моїм дітям є з чим порівняти (вони навчаються в звичайній школі, але щонеділлі приходять до церкви), тому вони вже у своєму дитячому віці впевнені, що з Господом життя краще. Я в свою чергу, також, намагаюся бути для них достойним прикладом справжньої мами-християнки, яка вірна Господу і своєму чоловікові. І, якщо чесно, мені навіть самій було важче виховати в собі навички християнки, ніж потім прищепити їх дітям. Ми з дитинства читали Біблію разом, потім вони почали робити це самі. Звісно, іноді я контролюю цей процес і спешру навіть доводилося змушувати їх читати Слово Боже, але сьогодні, коли вони вже трішки подорослішали, таких проблем немає.
Як ставиться до цього ваш невіруючий чоловік? І чи спілкуєтеся ви на цю тему?
Раніше, коли я спілкувалася з чоловіком про Ісуса — він запевняв, що це просто великий пророк, був переконаний в цьому, тому що так заклали йому в голову з дитинства. Він говорить, що вірить у Бога, але до церкви не йде через людей. Адже дуже часто християни поводять себе негідно (а в цей час на нас дивляться невіруючі люди, для яких ми стаємо спокусою). Адже навіщо йти до церкви, де люди так само сваряться, обманюють, пліткують, крадуть або просто роблять щось задля власних інтересів. От до прикладу, взимку у нас завжди проблеми з роботою (ми з чоловіком робимо ремонти), але цього року Господь благословив нас — ми працювали у Ігоря Шльончака, диякона церкви. І мій чоловік Рівкат був настільки радий і вдячний, він сотні разів повторював “Слава Богу! Слава Богу, що він послав нам цю роботу!”. І, чесно кажучи, я вперше бачила його таким вдячним Господу.
І я вірю, що дуже повільно, але він прийде до Бога. Адже раніше він дозволяв собі добряче випити спиртного, але зараз, коли бачить всі ті благословіння від Бога, то стримується.
І хоча наше життя дуже довге, але чудеса Господь робить для нас кожного дня. Часто ми думаємо, що так і повинно бути, що в цьому нічого особливого, або що це якась наша заслуга. Тож, потрібно навчитися не лише приймати Божі благословіння, але й бачити, помічати їх і дякувати Йому за це.