Потрібно, щоб у кожній церкві були команди душеопікунів для роботи з людьми з психологічними травмами

Це зазначає Ярослав Лукасік, президент фонду «Східноєвропейська реформація», засновник «Християнської Відкритої Академії»
Що роблять українські протестанти під час повномасштабної агресії проти України?

Українські протестанти дуже активно включилися у волонтерський рух, що є дуже притаманним для них, їх структури, що сприяє ініціативам і теології, в якій ключову роль грає принцип священства всіх віруючих. Цей принцип проявляється на практиці в їхній активності, він притаманний для ментальності євангельських християн. Сьогодні ми, українські протестанти, маємо неслабке капеланське служіння, представлене кількома асоціаціями – різні деномінації мають свої капеланські відділи. Початки цього служіння сягають 2014 року, тоді це було зовсім новим, але за вісім років набули багато досвіду.

Євангельські церкви мають досить сильний міжнародний вимір, тому й мають певні зв’язки в інших країнах. Це сприяє масштабу гуманітарної допомоги, якою протестанти служать українському суспільству. Віруючі дистрибують їжу, займаються евакуацією, поширюють різну допомогу населенню. Це носить досить масовий характер. Церкви є центрами гуманітарної допомоги. Наш фонд «Східноєвропейська Реформація» також з перших тижнів війни теж цим займається. Ми співпрацюємо з різними церквами і деномінаціями. Звичайно, вся ця робота, що проводиться євангельськими церквами, – це серйозна допомога населенню, бо великий відсоток людей залишився без роботи. Для економіки держави війна є непомірним тягарем. Крім дистрибуції їжі, одежі, ліків тощо, проводяться: евакуаційні проєкти (зараз їх менше, ніж у перші місяці війни), доми молитви є прихистками для біженців і переселенців, протестантські спільноти активно працюють з біженцями та переселенцями як в Україні, так і за кордоном.

За останні тижні я бачу ініціативи, через які християни намагаються діяти більш стратегічно, щоб можна було доповнювати одне одного різноманітними ресурсами. Є різні ініціативи, зустрічі, які мають на меті покращення спільного служіння. Дуже добре, що християни рухаються в такому напрямку, бо є і секулярні проєкти відновлення України. Видно, що є розуміння, що має існувати християнська версія відновлення України. Треба думати про майбутнє України, діяти в цей дуже переломний час, бо на наших очах твориться історія України.

Кожного дня відбуваються події, що можуть змінити ситуацію, а за цим і психіку людей, їхню свідомість, це призводить до переосмислення певних речей та історії, наприклад до патріотизації та українізації. Це дуже позитивний аспект. Я спостерігаю за деякими спільнотами, за деякими церковними лідерами, це досить масове явище, де люди переходять на українську мову. Особливо в східних, центральних, південних областях, де раніше спілкувалися російською мовою. Дуже добре, коли церква бере участь у суспільних перетвореннях, навіть, якщо вона ще не є у авангарді цих процесів.

У кінці XIX століття в західно-українських історичних землях, таких як Галичина, русини ставали українцями. Малоросійський проєкт перетворився в український на початку XX століття. Після Галиччини це відбулося на Волині та в центральних регіонах України. Ті ж самі процеси в 20 роках XXI століття відбуваються в південних і східних областях. Коли дійсно люди здобувають українську свідомість. Це час, коли формується національна культура, народжується українська нова творчість патріотичного характеру. Я знаю з історії інших країн, що найкраще мистецтво та найкращі пісні, які стали потім насліддям народу, національної культури, народжувалися в часи загроз, небезпек, часи, коли люди відчували пригніченість. Хотілося би, щоб християни писали більше пісень, які би впливали на національну культуру. Творчість, де говориться про християнські цінності, про Бога. В час загроз, коли люди близькі до пограничних ситуацій, вони відкриті до трансцендентного, до духовного.

Підсумовуючи діяльність протестантів в Україні, слід зазначити, що, по-перше, це соціальна активність, по-друге, зміна свідомості, яка проявляється в українізації церков, переході на українську мову. Євангельська церква за своїм характером, мобілізаційним потенціалом, дякуючи доктрині всезагального священства, прекрасно включилася у волонтерський рух, і є найактивнішою. По-друге, це національне відродження. Тут показовою є подія яка сталась на початку липня, коли на зустрічі єпископського комітету УЦХВЄ було прийняте рішення про перехід на українську мову богослужінь у церквах християн віри євангельської.

Ще важливий момент, про який необхідно згадати – психологічна травма. Церква за своїм покликанням служить людським душам і несе надію. І психологічна травма є страшною проблемою, з якою має справу українське суспільство. Тому церкви концентруються на християнських консультаціях. Деякі деномінації проводять навчання на цю тему. Звичайно, варто було б подумати заздалегідь, щоб у кожній церкві були команди душеопікунів, людей, які би допомагали людям з психологічною травмою, але ліпше пізно, ніж ніколи.

Важко про це говорити, але війна є великою катастрофою в житті людей і країни, проте вона приносить багато можливостей для побудови прекрасного нового, і тут місце Церкви – бачити це майбутнє і активно включитись в його побудову.

джерело: https://sobor.com.ua/news/lukasik

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: