Ольга Якимівна: історія мудрої християнки

Exif_JPEG_420

Cьогодні своєю історією, своїм шляхом християнки ділиться Ольга Якимівна, жителька села Нечаївка та член церкви в селі Думанці.

–         В церкву я ходила з дитинства. Моя мама Лукія була віруючою жінкою, тож і мене завжди брала з собою.

–         Ваш батько також був віруючим?

–          Свого батька я не знала. Він не був віруючим, але маму до церкви пускав. Я знаю історію про те, як під час війни його і ще шістьох  чоловіків вели до ями на розстріл. Тоді один наш односельчанин зміг втекти і розповів нам про смерть мого батька. В свої останні хвилини він впав на коліна і гаряче молився до Бога, просив помилувати його.

І хоч тілесне життя для чоловіка Господь не врятував, є надія, що сьогодні він на небі. Адже кожен, хто визнає свій гріх і покається, звернеться до Бога в гарячій ревній молитві, буде спасенний.

–         Тож, в церкві ви з дитинства і до сьогодні? Чи, можливо, шукали «кращого життя»?

–         Дитиною я ходила до церкви просто так, з матір’ю, за компанію. А потім подорослішала, почала ходити гуляти, потім вже й заміж вийшла. Але я завжди знала, що Бог є,  завжди молилася до Нього. Я дуже добре знала молитву «Отче наш» і обов’язково кожного дня молилася нею.

–         Чому ви повернулися до церкви?

–         Я подорослішала, одружилася, у мене з’явилася сім’я і все наче б то складалося непогано, але я розуміла, що якщо Бог є і я це знаю, то потрібно іти до Церкви Христової.

–         Чи перешкоджав хтось такому вашому рішенню?

–         Чоловік дуже гнівався на мене і постійно говорив, що відрубає мені голову, якщо ще раз піду до церкви. Але я продовжувала ходити до церкви, і,  знову ж таки, з моєю мамою, але цього разу вже усвідомлено, знаючи куди і навіщо я йду. Я йшла до мами ночувати, а вранці ми прокидалися і разом йшли до церкви в Думанці.

–         Що на той момент давала вам віра в Бога?

–         Все. Дійсно, все, що я маю, дала мені моя віра, мій Господь.

–         Чи чули ви голос Божий? Він відкривався вам якимось незвичним чином?

–         Я була дуже хвора на астму. І одного разу, коли у мене був черговий напад, я почала молитися. Я сиділа читала книгу і просто попросила у Бога: «Боже, покажи мені, як я можу вилікуватися, відкрий мені шлях до уздоровлення!» Я відкриваю книгу, а там написано: «Багульник і кропива». Після того як я випила такий собі «чай», мене більше ніколи не турбувала астма, Господь вилікував мене.

–         Чи бачив ваш чоловік руку Божу, Його роботу у вашому житті?

–         Так, згодом мій чоловік почав говорити: «Добре, що ти почала ходити в свою церкву, тобі краще стало». А говорив він так, тому що після покаяння, ставши християнкою, я вже не влаштовувала йому скандалів, як було раніше, коли він пив. Та й моє дивовижне уздоровлення він бачив і точно знав, що це від Бога.

–         Чи визнав ваш чоловік Бога, як свого Спасителя?

–         Так, уже в похилому віці, перед смертю, він таки покаявся. Пастор Андрій молився з ним в понеділок, після Пасхи, а потім,  у середу, здається, ми запросили пастора церкви з Думанців Анатолія Івановича і він також молився за мого чоловіка і разом з ним. В п’ятницю він помер. Вірю, що він з Господом.

Сьогодні, у своєму похилому віці, Ольга Якимівна не залишає церкву. Кожного дня вона молиться до Господа за своїх дітей, онуків і за всю Україну. Також, жінка просить Господа, щоб Він приготував її душу для вічності і це, певне, молитва мудрої християнки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *