Інтерв’ю з сестрою Галею з Черкаської області яка несла місіонерське служіння в африканській країні Уганда. Незабаром Галя знову поїде на служіння в цю далеку країну.
Галя, розкажи коротко про себе, звідки ти, як ти прийшла до віри в Бога?
Моє ім’я Галя. Мені 29 років. Народилася в с.Сагунівка, Черкаського району в сім’ї, що відвідувала православну церкву. Останні 10 років проживала, навчалася та працювала в м.Черкаси.З 7 років ходила в християнський табір, який проходив при євангельській церкві. В 13 років почала відвідувати молодіжні спілкування. Господь протягом всього цього часу працював в моєму серці. Я все більше відчувала потребу Божого прощення та Його спасіння. 28 грудня 1999 року я покаялася, а 1 липня 2000 року прийняла хрещення. Почала займатися з дітками в недільній школі, та приймати участь в християнський таборах, довгий час відповідала за молодіжне служіння в церкві. До навчання в семінарії займалась організацією Дитячих та Підліткових ігор в школах Черкаської області. Також разом з командою проводили табори в школах-інтернатах.
Як ти потрапила на служіння в Уганду?
Бог дивним шляхом показав моє покликання на місіонерську працю. Відвідавши Єгипет кілька раз, Господь запалив у моєму серці бажання віщати Його славу і істину серед інших народів, які за межами України. Шукаючи Божого підтвердження на це бажання, Господь неодноразово показував Його волю через Біблію та все більше дарував мені Його любов’ю до такої праці.
Відкинувши всі перешкоди, поїхала навчатися в Одесу в ОБС на програму “Місіонерське служіння”. Я їхала з чітким бажанням повернутися в Єгипет і там бути місіонером. Але у Бога був інший план відносно моєї поїздки. На навчанні я ближче познайомилася з Анею Яременко, яка планувала їхати в Південний Судан. І Господь чітко показав мені, що я маю їхати саме в бідну країну і згодом цією країною стала саме Уганда. Нашим головним бажанням, як студентів для практики, було отримати практику в праці з дітьми-сиротами та проповіді Євангелії серед людей іншої культури і точніше сказати іншого виміру. Але тепер наше бажання зростає і тому вже знову повертаємося в Уганду і продовжуємо молитися, щоб в майбутньому організувати дитячий центр в Південному Судані. Наше бажання бути Божими посланцями саме там, куди показує Господь, навіть якщо туди ніхто не хоче іти, нести Євангелію, показувати Божу любов і турботу, вкоріннювати Слово серед місцевого населення.
Розкажи коротко про команду служителів в Уганді до якої ти належиш. Що це за місія?
Команда з України -Аня і я. Ми співпрацюємо з американською місією “Helping Hends Foreign missions”. Вже 25 років як вони несуть місію в Болівії. В Уганді місія відкрила проект для 800 сиріт. Територія місії (village of Eden) становить 64 га. Зараз там проживає сім’я із Німеччини. Директор місія доктор Бренда, яка разом зі своїм чоловіком Річардом заснували місію.
Як сильно відрізняеться рівень життя українців від угандійців? В чому головна потреба цього народу?
Рівень життя відрізняється радикально від України. В селах відсутність води, електрики, елементарних умов для життя. Будиночки із землі, вкриті травою, відсутність підлоги, вікон. Їжа одноманітна, як правило сніданку немає, а перший раз вони їдять о 2 години дня. Батьки мало доглядають за дітками, а поняття проявляти таку любов і турботу до них, як у нас в Україні, відсутнє. Медицина на дуже низькому рівні і одночасно майже не доступна для місцевого населення, а рівень хвороб високий, починаючи із СПІД (ВІЛ), малярія і т.д.
Ми проводили групу для дівчат з 12 років. І більшість із них перший раз у своєму житті тримали і їли білий хліб. Взуття також не доступне для людей і тому більшість його немає.
Вас часто питають, чому ви несете служіння в цій далекій країні, колі в Україні багато грішників? Що ви говорите таким людям?
Такі запитання були не одноразово. І я не можу пояснити чому Бог обрав саме мене і Аню їхати в Уганду і саме в цей час, який складний в Україні. Але ми знаємо достовірно, що це Божа воля і бажання Його прославитися через нас. Він дав доручення учням, яке всі ми знаємо Матвія 28:19. Я розумію, що я відповідаю перед Богом за те, що Він мене покликав нести Євангелію, не лише в Україні, а як написано “і до країв землі”. Якщо Бог дав доручення і зміцнив через Слово в цьому покликанні, я бути іти і говорити про те, що за для всих людей зробив Господь.
Що вас найбільше здивувало в служінні в Уганді, з якими труднощами довелося зіткнутися?
Важко на початку, не знаючи культуру і традиції іншого народу. І найбільше що мене здивувало , що люди моляться лише в церкві. В них немає прагнення шукати Бога. Багато дорослого населення не вміють читати і тому потрібно постійно говорити і вкорінювати їх в Істинні. В неділю зранку вони ідуть молитися в церкву, танцюють, а ввечері беруть барабани і поклоняється духам, приносячи жертви та посвячуюючи дітей.
Також важко місцевим людям зрозуміти Божу любов до них, адже вони вважають що їх Бог не може любити адже вони чорні і бідні. Наприклад дівчатам важко побачити власну цінність і індивідуальність.
Які церквні деномінації представлені в Уганді, чи нема перешкод з боку мусульманського населення?
Багато католицьких церков та протестанських церков в різному напрямі. А мусульмани дружелюбні, коли ти із ними дружелюбний. Але потрібно мати мудрість у відносинах із мусульманами.
Розкажи про акції які ви організовували на підтримку сиріт із Уганди?
Було проведено два головних проекти. Перший проект, який називався: “Чорні ніжки в кольорових капцях.” Було зібрано $6200 і закуплено якісне шкіряне взуття для 500 діток і носки в подарунок. Адже місцеві діти не мають взуття. Другий проект — Пс. 4:9. Для 40 сиріт, які жили в приміщенні церкви (спали на матрасах із очерету на землі, вкривалися однією подраною ковдрою на 5-7 дітей, без подушок та інших, звичних для нас, умов). Для цього проекту було зібрано $ 2700 і закуплено кожній дитині москітну сітку, матрац, ковдру та подушку. Для всіх цих дітей це були моменти щастя і для декого сліз, тримаючи в руках перші в житті шкарпетки, шкільні туфлі чи власну ковдру… Це Божі діти, про яких Він турбується використовуючи кожного із нас.
Яким служінням ви займаєтесь, скільки угандійців відвідують ваші зібрання? Ви бачили свідоцтва, як угандійці наверталися до віри в Христа?
Ми займалися відвідуванням сусідів та проповіді Євангелії для них. Кожної суботи проходить група для дівчат з 12 років. На першій зустрічі було 17 дівчат, а найбільше 80 дівчат. Але останні 3 місяці постійна кількість це 40-45 дівчат. Також ми взяли 8 дівчат як наших учнів. Адже ми розуміли, що маємо поїхати на деякий і час і маємо лишити тих, хто продовжуватиме працю. Ми проводили для них окремо Біблійне навчання.
У вівторок і четвер ми працювали із сусідньою школою, для якої був перший проект. Біблійне навчання, медична допомога, ігри — невід’ємні частини нашого служіння. Середа і п’ятниця робота із школами для дітей сиріт і різних селах. Кожної суботи була зустріч із дітьми, на яку приходить близько 1500 темношкірих дітлахів за 12 км від дому. В неділю служіння в церкві, недільна школа із 200-300 діток.
Є багато свідчень, коли каялися місцеві жителі. Але для мене це не показник. Адже в Уганді це не настільки серйозно сприймають. Люди підіймають руки для покаяння, але для більшості це лише традиція і не більше. Тому важливо їх навчити і вкоріняти в Істинні.
Багато з тих, з ким ми працювали і були в більш тісних відносинах справді змінилися і почали прагнути пізнавати Бога, зрощувати особисті відносини із Ним. І слава Богу, що є такі люди, які лишаючи обрядовість і служіння духам, змінюються для Божої слави.
Хай Господь благословить ваше служіння. Назвіть координати, за якими можна надсилати матеріальну допомогу вашому служінню.
Карта Приват Банку: 4149605911947000
отримувач: Мацак Галина
за додатковою інформацією чи запитаннями можна звертатися за телефоном: 0930569421
Дякую кожному, хто молиться і приймає участь в проголошенні Слова Божої по всіх краях землі і в країні Уганда. Бог рясно благословляє тих, хто віддає для Нього саме цінне.
Медіа матеріали.
Відео-презентація міссіонерського служіння в Уганді.
Свідоцтво про служіння в Церкві Благодаті.
Фотографії зі служіння в Уганді.
