21 вересня о 16:00 в Черкаському обласному художньому музеї урочисто відкрилася друга персональна виставка відомого українського художника Павла Миколайовича Солощенка.
Публікуемо інтервью з Павлом Миколайовичем. Після інтервью фотографії картин з виставки.
Павло Миколайович, що для вас значить ця виставка?
Значення виставки для автора, думаю, таке саме як осінь для плодового дерева. Він має обдарування, розвиває це в собі все своє життя, отримує освіту, вдосконалює, прагне Божої благодаті для здійснення творчих задумів. І ось після років праці, по милості Господній вистачило сил, наснаги, засобів і коштів для створення потрібної кількості творів. Знайдено місце, обговорені умови і пощастило з транспортом. Все це – в Ім’я Господнє, але й на те, щоб прийшли люди, яким це належить відповідно оцінити і прийняти, (є авторська, а є й соціальна відповідальність!), і подякувати Богу. Митця можуть знати сотні людей у церквах. Коли ж приходить час відкриття, він (і журналісти, і робітники Музею) бачать лише дещицю друзів, знайомих, кілька членів його церкви і трохи більше звичайних людей, які побачили чи почули об’яву… Чим тоді, вибачте, несправедливе слово «сектанти»?
І ось що дивно: проходить два – три роки і він знову вклав душу у твори, а кошти у рами і фарби і знову шукає місце для експозиції… Спитайте жінку під час пологів: Що для неї значать ці пологи?
Як відрізняється реакція на ваші картини у воцерковлених людей і не воцерковлених?
Зазвичай, нецерковні люди (а хто, власне, знає їхню уяву про Бога?) адекватніше відчувають твори. Щодо церковних, то відчувається, що церква (протестантська,) до мистецтва стороння; ніхто не вчить людей пізнавати мистецтво чи високу культуру взагалі. За межами церкви – лише житло, робота і крамниця. Вони теж бувають чутливі, але «в собі» і здебільше їхня реакція не перетинається зі змістом картини. Звичайно, є виключення. Але більшість не розуміє навіть, що «виставляючись», художник не хвалиться, не «выпячивает» себе, не гордиться, а переживає щось, що нагадує вимушену сповідь, приречення, тривожний неспокій родини, що відпускає дитину «у найми».
Невикористання даного Богом естетичного відчуття, призводить до його атрофії і заміни на «попсову» підробку.
Добре, що бувають виключення. Про це свідчать записи у зошиті відгуків. Один віруючий відвідувач вразив тонким відчуттям символіки деяких творів. Навіть написав вірш і вклав у книгу відгуків (Це було у Палаці Молоді):
Бог художнику відкрив
Світ природи ясномовний,
Щоб в його полотнах жив
Дух цілющий благотворний.
Лики образів святих
В українським ореолі,
В облаченнях дорогих
Вишитих руками долі.
Чорнобривці, мальви квіт –
Барви Неньки-України.
Молиться до Бога Рід,
Має в серці цвіт калини.
Для художника весна
В пензля поступі чудовім,
Творчість малярством рясна
Гріє полум’ям любові.
Українському творцю
З геніальної (вибачаюсь, я б так не писав – П.С.) когорти
Всіх людських чеснот взірцю (так само – П.С.)
Сонцем сяють горизонти…
І краса і благодать
З композицій променіють.
Свято пензлем малювать,
Його твори радість сіють…
Глядачів палкі серця
П’ють з полотен насолоду,
В творчих звершеннях митця
Слава нашого народу!
І ще одна помітна для мене різниця: у людей, які не заявляють про свою церковність, значно частіше проявляється бажання придбати той чи інший твір, а це і є доказ справжньої оцінки.
Чому так мало прикладів гарної християнської творчості?
Таке питання здається риторичним. Коли я отримав народження згори і знайшов церкву, яку міг відвідувати, було абсолютно зрозуміло, що мистецтво треба залишити. Кому був потрібен віруючий художник у ті часи? Божий мир, і пізнання Бога надолужили мені все на довгі роки. Коли ж після «Перестройки» в мені почав воскресати митець, прийшли зміни й у церкву і вже не всі вважали непристойністю, коли художник сміє назвати себе художником. В Українській церкві безболісно сприймається пересічне. Талант лякає; його важко контролювати. Чи багато-хто в черкаських церквах прочитали талановиту поему Петра Похнатюка «Свята Любов»? Чи хтось відвідує Художній Музей? Дехто боїться правдивої культури, бо вона виявляє нікчемність.
Мабуть за прикладом церкви (вона ж є «світло»!) побоюється таланту і світ. Хіба не помічаєте, як впав рівень естетичної (про етичну вже не кажу!) культури в побутовому і промисловому дизайні? І навіть у мистецтві!
Думаю головна проблема тут – нестача освяченості. Боротьба з гріхом і власною душевністю практично припинена у церкві, а для нечистого – усе нечисте. Мистецтво також. Як для митця, так і для глядача.
Розкажіть історію про деякі ваші картини. Яку картину ви робили найдовше. Яку картину було робити найпростіше, яку найскладніше?
Ця виставка є виставкою Мініатюр. Малі за розміром твори зазвичай не надто складні. Але кожен з них взяв чимало зусиль. Особливо ті, де є символ, метафора, драма, а найбільше – образ Ісуса; бо сам цей образ ставить в залежність від Божої благодаті, освяченості і довіри. Найлегше – з натюрмортами. Найдовше долав «Місяць над Дніпром у Черкасах», хоча зовні вона проста.
Історію? Одного разу в районі 1-ї Лікарні побачив високий цегляний брандмауер і перед ним великий дуб з гострими викрутами гілок. Захотілося намалювати. Але що робити з темним брандмауером? Пройшли роки. Рішення не приходило, а тема жевріла. (А років 15 тому довелося зробити для однієї емігрантської церкви рельєф у фронтоні над головним входом. Там був зображений Ісус, а перед Ним схилився грішник, до якого Господь милостиво простягає руку; і поруч овечка – символ Божого стада…
Не так давно чомусь згадався цей фронтон і захотілося його і «вмалювати» в стіну. Так і зробив.
Цей твір і названо: «Білий фронтон». Вже перед виставкою захотілося побачити той, великий фронтон – хоч на фото. Написав їм і попросив: зробіть, будь ласка, фото. Невдовзі прислали. Рельєфу на ньому не було!.. Коротенький припис повідомляв, що церкву вони продають, бо стала малою, тому рельєф прибрали…
Ну, прибрали, то прибрали. Логіка їхня мені невідома. Але думаю – чи спитати, чи не варто: хто крушив ті образи; чи пастор, чи підлеглі, чи найняли мусульман? Чи більшовиків з 30-х років минулого століття?
Здається, хрест теж зняли. Мабуть без нього вигідніше продасться.
Але, бачте, фронтон залишився. Маленький, на мініатюрі ж, але є. Умовно – на стіні 1-ї лікарні. Ось така історія.
Для тих християн які ще хочуть дивитись християнські картини, яких художників ви в порекомендували.
Я не знаю. Одна давня знайома, спадкова інтелігентка говорила мені, що «Искусство» несе в собі поняття «искус», спокуса…
Мій досвід (як і Біблія) свідчить, що талант – від Бога і в ідеалі він хоче служити саме Богу. Але митець може примусити його служити іншим цілям. Буває, що той самий художник може створити шедевр, а потім ґвалтує свій дар на користь нечистих пожадливостей. Рембрандт, якого я знав ще в тому суспільстві, і тепер, в умовах «демократії» – це дві протилежні особи. Раніше я захоплювався ним, тепер не так. Бо коли етична складова вже не та, втрачає цінність і естетична. Це як тіло без духу.
Тому я і сказав вище, що правильному сприйняттю мистецтва і в цілому культури треба вчитися. Думаю, кожен віруючий спроможний розрізнити спокусливе від відносно чистого. Якщо ні – не лізьте туди, де не впораєтеся з кермом. Це ж зрозуміло. На світі усе небезпечне: сонце, кисень, повітря, але чудо життя в тому, що воно усе це приймає у тонкої відповідності до структури організму і тим живе.
Олександру Меню, або Любомиру Гузару це вдавалось.
Цьому треба вчитися. Хто б ти не був, якої б духовності ти не був, цьому треба вчитися, виховувати в собі, як і етичність, як і високу культуру взагалі, як і власне освячення, як і сумління – усе життя, наближаючись до найвищого шедевра ТВОРЧОСТІ і КУЛЬТУРИ – БОЖОГО ЦАРСТВА.
Є лише одне виключеня, яке може дозволити без такого навчання розуміти мистецтво і культуру: пізнання Бога. Але дуже мало людей, які Його знають на такому рівні. Дуже і дуже мало. Віруючі, які охрещені Духом і говорять на «мовах», вважають, що вони знають Бога. Це глибока помилка. Малюк, якого батько гойдає на руках, може бути впевненим, що він знає батька. Так, він відчуває його запах, дотик, тон і приємність. Але він нічого про нього не знає. Я не зустрічав ще людей, які довели б мені, що їм не треба вчитися розуміти (відчувати) мистецтво, (музику, живопис, та ін.) Навіть Мойсея Господь вчив бути обережним з митцями.
Які б книги та фільми ви порадили для культурного (в християнському сенсі) та духовного розвитку?
Я б порадив передусім почати пізнавати Бога, як радить і Слово: найскладніша, найвідповідальніша, найвеличніша і найнебезпечніша задача. Але на цій дорозі – усі відповіді. Згідно слова Христа: «Я – Дорога, і Правда і Життя». На оцій дорозі полюбити Біблію, і, можливо, дух підкаже вам після певного рівня освячення, почитати Щось з старої класики, або подивитися серйозний фільм, – залежно від вашого стану. Але знайте, світські фільми і мистецтво допоможуть вам позбутися сектантського духу, як Єгипет «підняв» був Ізраїля, але якщо зазіваєшся, не помітиш, як втратиш дух синівства і станеш рабом. Тільки з Ісусом можна заходити і виходити у такі речі. Здобувайте страх Божий!
Все це було колись і у Церкви. Вона сама все віддала, бо відступила від Бога, як тільки відчула себе «Владычицей морскою». І її Господарю приходиться залишати її час від часу при розбитім кориті. Мені теж шкода, а що зробиш? Це її вибір. Тобто – ваш …
Фотографії з виставки. На фото представлені не всі картини, які були на виставці.
