Війна на Сході стала важким випробуванням для всіх нас. Проте, є ті, ким вона сприймається особливо тяжко – це діти-сироти. У більшості з них немає рідних, за яких можна заховатися, з якими можна поговорити і розповісти про все, що так страшить сьогодні. Ця проблема хвилює багатьох, та не всі ми беремося допомагати. Надзвичайно важливу і трепетну роботу взяла на себе черкащанка Лариса Когут.
Лариса – багатодітна мама, засновник та керівник християнського благодійного фонду «Час Надії». Вона – лідер, військовий капелан, професійний музикант та християнський служитель церкви «Слово життя» міста Черкаси. Жінка розповіла нам про свою волонтерську роботу в дитячих будинках на Черкащині та на Донбасі.
– Ларисо, ви активно допомагаєте дитячим будинкам на Донбасі, розкажіть, з чого все починалося?
– Черкаська група «Патріот» та наш благодійний фонд «Час Надії» часто їздили в зону АТО допомагати бійцям. З часом саме солдати і розповіли нам про те, що діти в інтернатах у цій місцевості потребують і моральної, і матеріальної підтримки не менше, ніж вони. Тож ми вирішили служити і дітям.
– До якого інтернату ви поїхали?
– Почалося все з інтернату у місті Щастя. Він особливий, бо там перебувають дітки з захворюваннями туберкульозного плану. Вперше я та черкаська група «Патріот» приїхали туди перед Новим роком, на той час в інтернаті було близько 30 дітей. Взагалі, не всі діти там є сиротами. Багатьох батьки привозять в цей заклад, бо тут є якісне дитяче харчування і доволі хороші умови. Тож, згодом дітей побільшало до 150.
– Чи змінилася обстановка в інтернаті через війну?
– З початком війни про заклад почали піклуватися солдати батальйону «Айдар». Виникли проблеми з поставками продуктів для інтернату і самі працівники вирішити їх були не в змозі. Хлопці ж віддавали дітям солодощі і продукти, які їм в свою чергу привозили волонтери. Коли ми вперше туди приїхали, то привезли з собою смачних і якісних цукерок, діти їм дуже зраділи. Також, я взяла з собою яскраві дитячі Біблії.
– Біблії якою мовою ви подарували вихованцям інтернату, адже відомо, що на Донбасі мешкає переважно російськомовне населення?
– Так, звісно, з цим у мене були невеликі сумніви. Насправді, я взяла і українські і російські Біблії, аби перестрахуватися. Проте, вже на місці сказала, що кожен може взяти книгу тією мовою, кому якою зручніше читати. Я дуже зраділа, коли багато діток взяли саме українську Біблію. Також, ми привезли чудові християнські дитячі журнали, які нам забезпечила місія «Еммануїл». Діти раділи, бо і Біблії, і журнали були цікавими, кольоровими і привертали до себе увагу. Тож, поїздка, дякувати Богу, пройшла дуже благословенно.
– Я знаю, що ви відвідали інтернат у смт. Новоайдар, розкажіть, будь-ласка, про цю поїздку.
– Так, зовсім недавно, у квітні, ми з групою «Патріот» їздили в смт. Новоайдар. У дитячому будинку, який ми взяли під своє піклування, мешкає близко 260 діток з серцево-судинними захворюваннями та астмою. Хочу сказати, що дуже приємно було побачити прапор та карту України, викладені жовто-блакитними квітами на вході до вестибюлю. Просто, гарно і патріотично. Діти в дитячому будинку дуже відкриті і приємні. Їм ми привезли Біблії, трішки їжі і чудові дитячі годинники. Вони особливі, спеціально для діток, у формі мультяшних героїв.
– Ви неодноразово збирали допомогу і дітям-інвалідам на Донбасі, розкажіть про це ?
– Так, справді, ми почали відвідувати реабілітаційний центр у Волноваському районі, де проходять лікування дітки-інваліди. Їм ми теж привозили іграшки, одяг, солодощі та Біблії. Наша підтримка дітям-інвалідам дуже потрібна, дуже важлива і я вдячна Богу, що маю можливість послужити їм.
– Ларисо, як реагують діти та працівники закладів, які ви відвідуєте на те, що приїжджають віруючі волонтери, волонтери-християни?
– Насправді, дуже добре! Ніколи не чула ніякого кривого слова щодо цього. Зараз такий час, що треба сіяти Слово Боже і ми це робимо. А де ті діти з підконтрольної території отримають Біблію, яка коштує на сьогодні від 100 гривень? Ми ж тільки за останню поїздку роздали Біблій десь на десять тисяч гривень. Це велика радість і для нас і для нашого Господа!
– Ларисо, ви їздите до дітей у військовій формі, у камуфляжах. Скажіть, це якийсь захід безпеки чи, можливо, одяг символічний?
– Ми робимо це для того, щоб дітки бачили і знали, що українські солдати хороші, що їм можна довіряти.
Також, Лариса розповіла про допомогу літнім людям у домі престарілих в місті Горняк.
– Ми взялися допомагати й стареньким людям. Більшість з них пережили ще Другу Світову і з початком війни на Донбасі серця багатьох не витримують. Люди помирають, коли чують, що знову розриваються снаряди. Це, дійсно, важко витримати.
– Ви займаєтеся надважливою допомогою дітям на Донбасі, але чи є у вас такі ж підопічні на Черкащині?
– Так, вже більше 15 років ми співпрацюємо з Корсунь-Шевченківським інтернатом. Ми привозили їм дуже багато дитячої літератури, мультиків. Пам’ятаю, одного разу, коли я розповідала історію про Мойсея, то дітки почали доповнювати мене, – вони знали продовження історії. Я така щаслива, коли бачу, що все те, що ми їм привозимо, має свої плоди! У дітях ми бачимо живий відгук серця і це чудово.
Поділилася Лариса і своїми планами на майбутнє.
– Невдовзі ми плануємо поїхати у Маріупольський район та в місто Гірське, куди нас давно вже кличуть.