Чи можете ви щиро сказати про себе, що є тією людиною, якою Бог створив вас? Або ж ви живете для того, щоб «шукати людського визнання»?
Усі ми бажаємо визнання від оточуючих. З раннього віку діти вчаться читати сигнали тих, кому вони хочуть зробити приємне, і відповідним чином коригують свою поведінку. Проте якщо ми прагнемо отримати визнання та підвищити самооцінку лише на основі думки інших людей, то обрали хибний шлях. Суспільна думка постійно змінюється, і надаючи їй надто велике значення, ми неодмінно будемо розчаровані.
- Римлянам 1:25 – «Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь».
- Приповісті 29:25 – «Страх перед людиною ставить пастку, а хто надіється на Господа, той безпечний».
Божа воля для нашого життя полягає в тому, щоб ми догоджали винятково Йому й були тими, ким Він нас прагне бачити. Приймаючи рішення стати людиною, якою Бог створив вас, унікальною й не схожою на всіх інших, будьте готові до того, що доведеться стикнутися з певною критикою з боку людей.
- Римлянам 12:2 – «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість».
Ми легко занепадаємо духом, коли прагнемо нагороди чи схвалення від оточуючих нас людей. Якщо наше служіння чи послух ґрунтуються на негайному задоволенні, то цим ми готуємо собі шлях до занепаду духу. Ісус не завжди вибирав легкі дороги і попереджав Своїх учнів зважати на це, перш ніж вирішити йти слідом за Ним. Коли ми вже знаємо ціну учнівства, то маємо більше сил для протистояння в майбутніх битвах. Ми не так легко засмучуємося, коли щось відбувається не по-нашому, оскільки знаємо, що битва належить Господу (1 Самуїла 17:47).
- Луки 14:25-33 – «Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм! Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг…Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього?Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир.Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм».
Обираючи послух Господу Ісусу Христу, ми протиставляємо себе світові.
- Галатам 1:10 – «Бо тепер чи я в людей шукаю признання, чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим».
Діти Божі можуть переживати неприйняття себе друзями та родичами.
- Від Марка 6:4 – «А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм».
Сам Ісус відчував біль відкинення.
- Від Луки 13:34 – «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!».
Ісус пережив зневагу з боку людей і Він розуміє, що означає бути відкинутим.
- Ісая 53:3 – «Він був зневажений і принижений перед людьми, чоловік скорбот і випробував хвороби, і ми відвертали від Нього своє обличчя; Він був зневажений, і ми ні в що не ставили Його».
Ми відкидаємо Бога, коли відхиляємо Його пропозицію спасіння.
- Від Матвія 21:42 – «Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!».
Давид говорив із власного досвіду, будучи багаторазово зрадженим близькими людьми. Замість того, щоб злитися або вважати всіх людей ненадійними за своєю природою, він засвоїв і виклав просту істину: грішні люди можуть підводити нас, але ми завжди можемо довіряти Богові. Син Давида, цар Соломон, добре засвоїв цю науку й доповнив її, сказавши, що краще довіряти Господу, а не власному розуму – (Притчі 3:5-6).
- Псалом 118:8-9 – «Краще покладатись на Господа, ніж надіятись на людину! Краще шукати притулку в Господа, ніж надіятись на можновладців!».
Ісус чітко сказав, що означає слідувати за Ним:
- Луки 9:23-25 – «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?».
- Филип’ян 3:7 – «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав».
- Луки 9:62 – «Ісус сказав йому: Ніхто, хто поклав свою руку на плуг і озирається назад, не годиться для Царства Божого».
- Від Матвія 8:19-20 – «І підійшов книжник і сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов». І сказав йому Ісус: «Лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда, а Син Людський не має, де голови прихилити».
- Від Матвія 10:22 – «І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений».
- 2 Тимофія 3:12 – «Всі, хто хоче жити побожно в Христі Ісусі, будуть переслідувані».
- Дії 14:22 – «Зміцнюючи душі учнів, заохочуючи їх перебувати у вірі, і кажучи, що через багато скорбот нам належить увійти в Царство Боже».
- Римлянам 8:17 – «А коли діти, то й спадкоємці — спадкоємці Божі та співспадкоємці Христу, якщо разом із Ним страждаємо, щоб разом із Ним і прославитися».
- 2 Коринтян 12:10 – «Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний».
- До Филип’ян 1:29 – «Бо дано вам, щоб ви заради Христа не тільки вірували в Нього, але й страждали за Нього».
- Євреїв 11:24-26 – «Вірою Мойсей, коли він виріс, відмовився називатися сином дочки фараонової, воліючи краще бути знущеним з народом Божим, ніж насолоджуватися швидкоплинними насолодами гріха».
- Якова 1:2-4 – «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали».
- 1 Петра 2:21 – «Бо до цього ви покликані, бо й Христос постраждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли слідами Його».
- Об’явлення 2:10 – «Не бійтеся того, що ви маєте постраждати. Ось диявол збирається кинути деяких із вас до в’язниці, щоб ви були випробувані, і десять днів будете мати страждання. Будьте вірні аж до смерті, і дам тобі вінець життя».
- Римлянам 12:1 – «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу».
- Луки 14:26 – « Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!».
- Галатам 2:20 – «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе».
- Колосян 3:2 – «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі».
- Римлянам 6:6 – «Ми знаємо, що наше старе я був розіп’ятий разом з Ним, щоб тіло гріховне було знищено, щоб ми більше не були рабами гріха».
Слідувати за Христом означає, що ми вмираємо для власних інтересів. Ми вважаємо свою волю, права, прагнення й цілі розіп’ятими на хресті разом із Ним. Наше право керувати своїм власним життям є мертвим для нас (Филип’янам 3:7-8).
Страждання у тій чи іншій формі завжди буде складовою істинного слідування за Христом. Ісус сказав, що шлях, який веде до життя, важкий (Матвія 7:14).
Це знання мотивувало апостола Павла рухатися вперед, проповідуючи Євангеліє; зрештою він опинився в римській в’язниці, де й помер. Перебуваючи в ув’язненні, він написав:
«Я відчайдушно біжу до мети – до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі» – (Филип’янам 3:14).
Він міг рухатися вперед, незважаючи на переслідування, нехтування, побиття й розпач, бо зважав на головну нагороду, на слова: «Гаразд, рабе добрий і вірний!» від свого Господа і Спасителя (див. Матвія 25:23; Об’явлення 22:12).
Христос дає нам чудовий приклад того, як Він бажає, щоб ми ставилися до інших. Ми тут не для того, щоб зробити собі ім’я. Ми тут за дорученням нашого Небесного Отця (Дії 1:8; Матвія 28:19).
Люди можуть любити нас або ненавидіти, але наша відданість своїй меті ніколи не має похитнутися (Євреям 12:1-3). Коли ми дозволяємо визначати нашу цінність Богові, а не іншим людям, то здобуваємо свободу дотримуватися всього, до чого нас закликає Ісус. Він знав, що це буде нелегко, але дав нам найкращу пораду, сказавши:
Матвія 5:11-12 – «Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве слово, обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах».
