Діти змогли помандрувати Америкою, поспілкуватися з однолітками зі США та відволіктися від втрат, які переживають. 28 вересня приймаючі родини провели їх додому в Україну, проте не планують припиняти спілкування.
До Черкас 10-річна Василина Сергєєва везе багато приємних спогадів зі США. В Америці вона провела три тижні. До США вперше в житті летіла на літаку. “Дивлюся в вікно, а там крило отак от хитається, я так думаю, хоч би не впали”, – усміхається Василина.
У телефонні дівчинки багато фотографій із подорожі: “Ми були на скелелазінні, на океані, мене намазали кремом, щоб я не згоріла… Ми поїхали на океан, там були такі великі хвилі, ми там сальто з подружками робили. Мені дуже сподобалося на океані”.
Василину до США запросили, щоб відволіктися від дуже складного періоду в житті. Два старші брати дівчинки зараз на фронті, а її тато помер у жовтні 2022 року внаслідок поранень, отриманих на передовій.
Разом із фото з відпочинку в Америці дівчинка часто переглядає фотографії тата і ділиться спогадами про нього: “Такі спогади дуже хороші з ним, дуже класні спогади. Якось ми з ним купили піцу, і він не знав, як її приготувати, я теж не знала, тому що ми з ним або робили домашню, або замовляли завжди. І він узяв її в мікрохвильовку – і ця піца знизу згоріла”.
Разом із Василиною до США прилетіла її однолітка, Марта Тимошенко з Тернополя. Тато Марти Максим – військовий, він зник безвісти у грудні минулого року біля Бахмута.
Марта пам’ятає момент, як на початку повномасштабної війни проводжала тата на фронт: “Тато, кажу, а що будеш робити? А він каже: піду добровольцем. Я тоді заплакала, бо знала, що йому телефон не завжди будуть давати, бо він уже був в армії, там було дуже жорстко. Раз він із пораненням приїхав, під Донецьком в нього було поранення осколком, а вдруге він там захворів чимось, замерз… А потім вже десь через місяць він зник”.
Василину та Марту на три тижні в американському місті Ефрата в Пенсильванії прихистила сім’я Аліни Вечер, батьки якої – емігранти з України. Аліна має четверо власних дітей і не змогла не відгукнутися на прохання прийняти в гості дітей з України.
“Коли почалася війна, я завжди запитувала себе, що я можу зробити, чим я можу допомогти? І коли з’явилася така можливість, це дійсно відгукнулося в моєму серці: це наш шанс щось зробити. І я сподіваюся, що, взявши цих дівчаток, ми змогли зробити лише маленький внесок у відновлення України”, – згадує вона.
Проте перед приїздом дівчат в Аліни було чимало хвилювань.
“Я думала: а що, якщо до нас потраплять сором’язливі дівчата, які не казатимуть, чого вони хочуть, і я буду весь час лише здогадуватися? Але вони не такі. Наші дівчата зовсім не сором’язливі, вони вміють розповісти, що їм потрібно. Ми також трохи хвилювалися, як ми впораємося? У нас четверо дітей, як ми будемо їх кудись возити? Але ми з чоловіком взяли дві автівки і змогли всіх перевозити”, – пригадує Аліна.
Аліна Вечер народилася у США і розмовляє переважно англійською, так само і її діти. Вони хвилювалися і через мовний бар’єр, проте з дівчатами з України відразу порозумілася вся сім’я, часто для цього не потрібні були слова. Аліна помітила, що дівчата дуже хотіли ділитися спогадами про своїх батьків.
“Був момент, коли одній із дівчаток стало дуже сумно. Для мене це було складно, бо коли це твоя дитина, ти знаєш, як її втішити, чим допомогти, а це дитина, яка живе під моїм дахом лише кілька тижнів і якій дуже не вистачає тата. І все, що я змогла, це просто сидіти і обіймати, доки вона не заспокоїлась. І мені було важко, як мамі було складно дивитися, як ця дитина переживає цей біль знову і знову”, – пригадує Аліна.
Родина разом із дівчатками їздила до океану, парку розваг і просто гралися та проводили час разом.
“Я думаю, що цей досвід із нами матиме вплив на їхні життя, але вони вплинули на наше життя так само, якщо не більше. Одна з найбільших речей, які мене вразили, – ці дівчата, попри те, через що вони пройшли, попри жахи, які вони пережили й те, що вони бачили, – я бачу цей позитив і я знаю, що не з усіма дітьми так само. Але в них стільки радості та позитиву, я не бачу, що в них зникла надія, ця надія сяє крізь них”, – поділилася емоціями Аліна.
Загалом у вересні у Пенсильванії побували 28 дітей з України, батьки яких загинули або зникли безвісти на фронті. Їх прийняли 18 родин, переважно з української діаспори, в рамках спільного проєкту для підтримки діток Uniting for Ukrainian Kids – громадських організацій “Рух Реформації” з України та Together ministry зі США.
Профінансувати мандрівку і знайти приймаючі родини допомогла місцева протестантська церква в місті Ефрата, один із пасторів якої – Костянтин Резнік – теж родом із України. Він розповів, що сім’ї з церковної громади активно відгукнулися на пропозицію прийняти діток: “Я, як організатор, сказав, що візьму двох-трьох діток. І лише завдяки нашій церковній громаді ми змогли розмістити близько 20 дітей”.
Костянтин розповів, що для родин провели спеціальний тренінг, їм розповіли про правила поведінки з дітьми: “Одне з них – якщо діти не згадують про свого тата, ми не запитуємо”.
Втім залучені до проєкту волонтери розповіли, що дітям самим дуже хотілося говорити з ними саме на найболючіші теми.
“Те, що ми помітили, а це відгуки, які я зібрав від багатьох приймаючих сімей, – діти дуже хотіли поговорити про своїх татусів, розповідали подробиці. Вони дуже відкриті. Говорили, які подарунки татусі залишили родині, які слова на прощання їм сказали. Було чимало таких слізних розмов, коли ми плакали, діти плакали”, – розповів Костянтин.
Він зауважив, що всі волонтери дуже звикли до дітей, яких приймали. І він сам звик до двох дівчаток, які гостювали в його домі: “Оскільки у дівчаток немає татусів, я був відкритим для розмов із ними, і я відчуваю, що тепер вони майже як мої доньки. Ми точно сумуватимемо за ними. Тож це був хороший досвід”.
Мета проєкту – створити для дітей атмосферу безпеки, спокою та любові, аби відволікти їх від війни, дати змогу відпочити від сумних емоцій. Волонтери кажуть, що за час перебування у США діти стали спокійнішими. Їх возили на екскурсії, кінні прогулянки, а також організували денний табір, у якому займалися за спеціальною програмою для підтримки дітей, що пережили травму.
“Ця програма спрямована на те, щоб допомогти їм справлятися з емоціями, подивитися на світ інакше, поглянути, що вони можуть дати, а не тільки вимагати допомоги до себе… Діти розкрилися, вони почали сміятися, спілкуватися”, – розповіла волонтерка проєкту U4UKIDS Анастасія Мелехова.
Загалом за програмою Uniting for Ukrainian Kids організатори планують влаштувати такий відпочинок для трьох тисяч українських дітей. Перша група з 17 дітей вже приїжджала до США влітку. Приймати наступну групу гостей з України у грудні готуються родини з Філадельфії.
