Остання стаття із серії про сім’ю відкриє багато нового про подружнє життя та благословіння, які посилає Господь на родину християн.
Завдяки цим розпорядженням та настановам, християнство стало великим благословенням для сімейного життя. Серед стародавніх римлян шлюб був у великій пошані, і жінка-домогосподарка займала дуже почесне місце у житті родини. Але коли грецькі та східні звичаї проникли у Римське суспільство, а багатство та процвітання привели до зникнення їхньої минулої простоти, поступово зростало моральне виродження, і у дні Павла, що й описується ним у Рим. 1:26-32, досягло жахливих розмірів. Шлюб часто існував лише як взаємоприйнятне тимчасове співжиття; розлучення було звичайною річчю. І коли чоловіки не уникали шлюбу в цілому через власні лінощі, та не шукали задоволення своїх пожадливостей в інший спосіб, на практиці, тим не менш, чоловік не був вірним одній жінці, але мав стосунки із повіями та коханками, тим самим все більше й більше відштовхуючи законну дружину на задній план. Кількість дітей свавільно обмежувалась; виховання дітей доручалося рабам, і навряд чи можна було знайти докази, принаймні, у різних суспільних колах, сімейного життя поміж чоловіком та жінкою, поміж батьками та дітьми. Разом із усім цим злом насували також так звані протиприродні гріхи, через які природні стосунки між чоловіком та жінкою замінювалися на дії, що суперечать природі, і чоловіки звершували протиприродні дії з чоловіками. Іноді здавалося, що час, який був перед потопом, та мерзотаСодома й Гоморри, повернулися.
Саме в цей час у цьому розбещеному суспільстві з’явилося сповідання Христа. Неможливо забути, що спочатку це призводило до великих розділень у домах. Христос прийшов принести не мир на землю, але меч, та привести людину до суперечок із своїм батьком, дочку з своєю матір’ю, невістку з своєю свекрухою. Рання історія християнства наводить багато тому прикладів: чоловік та жінка, батько й син, мати й донька, брати та сестри часто ставали в опозицію один проти одного, наче вороги, заради віри, й багато з тих, хто прийняв християнство, змушені були залишати все, щоб бути гідними Христа та залишатися Його учнями. Чого це тільки коштувало Перпетуї, щоб протистояти тиску, благанням та сльозам свого батька та залишитися вірною своєму визнанню!
Але, незважаючи на все це, ми знаходимо, що християнська віра приносить мир у серця та повертає любов у багато домів. Християнство не відкинуло природні порядки та настанови, але вдихнуло в них новий Дух, перетворюючи їх із середини. Воно не звільнило жінок від їхніх чоловіків, дітей від батьків, рабів від хазяїв, робітників від їхніх професій, або підданих від їхньої держави. Але християнство покращило долю жінок та дітей, слуг та служниць, робітників та громадян, і направило їх до дбайливих стосунків. Християнство забезпечило духовне звільнення і в такий спосіб відновило первинні взаємини. Той, хто був рабом, залишився рабом, але став вільним у Господа; і той, хто був вільним, став рабом Христа (1 Кор. 7:22). Саме через цю проповідь слухняності та любові християнство творить дива.
З самого початку християнство знайшло особливу прихильність серед жінок. Різні жінки не лише супроводжували Ісуса протягом Його подорожей Галілеєю та Юдеєю, але й після Його Вознесіння вони збиралися з апостолами і разом з ними отримали дар Духа Святого. У церкві, заснованій апостолами та їхніми співробітниками, жінки неодноразово виявлялися видатними її членами, що відігравали значну роль. Нам розповідається про багатьох жінок, які належали до Єрусалимської церкви (Дії 1:14; 5:14): не лише Марія, мати Ісуса, але й Марія, мати Марка (Дії 12:12). Також нам розповідається відносно Солуні та Верії, що там чимало видатних жінок навернулись до Господа (Дії 17:4, 20), книга Дій та листи апостолів знайомлять нас із Тавитою та Йопією, з Лідією у Филипах, ізДамар’ю в Атенах, із Прискіллою в Ефесі, з Фівою у Кенхреях, з Німфою у Колоссах, та з Єводією таСинтіхією у Филипах. Також у Рим. у 16-му розділі Павло згадує на доданок до вісімнадцяти братів не менше, ніж вісім сестер, яким він надсилав своє особливе привітання.
Чимало із цих сестер виконували важливі служіння у церкві: вони приймали [апостолів] у своїх домівках (Дії 12:12, 1 Кор. 16:19, Кол. 4:15), допомагали апостолам у їхній праці служіння (Рим. 16:3, 6-15), іноді організовували зібрання віруючих, не навчаючи (1 Кор. 14:34, 1 Тим. 2:12, 1 Пет. 3:1), але напевно молячись та пророкуючи (1 Кор. 11:5), також іноді їм, можливо, доручалося виконувати ті або інші проекти в межах громади без посідання особливих постів (Рим. 16:1, 1 Тим. 3:11, 5:3-16). Із більш пізніх періодів ми дізнаємося, що проповідування Євангелії також мало місце серед жінок, й вони самі трудилися в справі розповсюдження Євангелії; нерідко вони перевершували чоловіків у вивченні Письма та у пізнанні правди; вони відповідали чоловікам у справах віри; багато постраждали як мучениці за віру в Христа, їх високо цінувала церква, ними нерідко захоплювались язичники.
Таке духовне піднесення жінки принесло користь і родині. Ймовірно, справедливим буде стверджувати, що християнство ще раз виявило красу та багатство духовного життя жінки. Християнство не відсторонило жінку від церковних посад, але й не піднесло її до рівня священства, проте воно запровадило всезагальне священство віруючих, яке жінка також в немалій мірі поділяє. Значення, яке жінка набуває у церкві, впливає на її положення у суспільстві. В той час як у Римському світі її поступово було зведено до положення рабині, або засобу для задоволення чоловіка, тепер, із християнством, вона знов стала неповторною, незалежною особистістю із своєю власною думкою та волевиявленням. Вона залишається підтримкою та опорою для чоловіка, і разом із ним успадковує ту ж благодать. У християнській вірі чоловік та жінка відновлюються одне одним, та чисельні гріхи блуду, перелюбства та розлучень мали поступитися місцем любові, що знов пов’язує їх обох разом.
Християнство освячує шлюб, звільняє його від численного зла, і знов засновує його на засадах Божої заповіді. І як християнство знов поєднало чоловіка та жінку разом, точно так воно повертає батьків їхнім дітям, і дітей – їхнім батькам. Жінка знов стає матір’ю у правдивому сенсі цього слова, тою, хто не лише дає життя своїм дітям, а хто також і виховує їх. Також і діти отримують права, як, наприклад, право не бути знищеними до народження, і не бути вбитими або залишеними напризволяще після народження. У розбещеному суспільстві дійсно вже більше не було ні батьків, ані матерів, ні подружжя, ані дітей. Але тепер вони всі знов поєдналися разом в одному колі і в одній родині; і ця родина була не лише частиною держави, але набула незалежного існування й стала засновницею усього громадянського суспільства.
