Володимир Сеньковський був священиком найстарішої на Лисянщині дерев’яної церкви в селі Орли, якій 160 років. Її вважають козацько-чумацькою. Вона одна з небагатьох, яка належить до ПЦУ. Коли почалися бойові дії на Донбасі, не зміг сидіти дома, хоч його там чекали дружина і троє дітей. Молодшому сину тоді ледь виповнилося три роки.
В зону АТО, тоді вже військовий капелан Володимир Сеньковський (Падре) вирушив на позашляховику «Черокі», подарованому Черкаською єпархією ПЦУ. Спочатку служив в 14-му окремому добровольчому мотопіхотному батальоні, потім – в 30-ій механізованій бригаді. Особливо запам’ятався отцю Володимиру 24 окремий штурмовий батальйон «Айдар», куди його запросили.
«Капличку облаштували в полі, просто неба, за 17 кілометрів від Донецька: вкопали чотири стовпи, обнесли маскувальною сіткою і відправляли Божу службу. Там доводилося годувати хлопців не лише духовною, а й фізичною їжею. Побачив, як кепсько вони харчуються і вирішив взяти на себе ще й обов ’язки куховара. Вмію готувати багато страв, а особливо вдаються вареники. Налагодив зв ’язки з місцевим населенням, і тепер до сніданку подавав ще й свіже молоко», – згадує він.
Повернувшись після двох років служби на передовій, Володимир Сеньковський став капеланом в Національній гвардії. Але і зараз періодично буває в зоні ООС – при ротації особового складу.
Він каже, що в зоні ООС є два види підтримки військовослужбовців від капеланів – безпосередня і моральна, духовна. В першому випадку – це підняття бойового духу, а другому – молитва.
Отець Володимир згадує, що найчастіше бійці на передовій його запитували, чи вірить він у перемогу. «Я їм завжди відповідав: «Хлопці, не залишайте віру. Незалежно від того, є вона православною чи якоюсь іншою. Віра в Бога і в те, що ми переможемо, мають бути завжди з нами».
