“Християнин — це той, Хто живе Господом!” – запевняє Сайчишина Ялина. Жінка з дитинства чула про Бога, але їй довелося чимало пережити, щоб стати Його дитиною. Тож, про її сни-відповіді та шлях до Бога читайте у нашому інтерв’ю.
– Як ви дізналися про Бога?
– Мій тато ходив до школи на Західній Україні, яка тоді була під владою Польщі, і часто розповідав багато цікавого. Він наголошував на тому, що уроки не розпочиналися без молитви, і, крім того, був окремий предмет, який називався “Закон Божий”. Але татові розповіді я б назвала теорією, а от практикою були молитви моєї мами. Також, я іноді помічала, що мама цілий день могла нічого не їсти, вона постилася, як справжня християнка.
– Чи розповідали вам батьки, як Господь проявлявся у їхньому житті?
– Так, тато розповідав, що коли він був на війні, коли летіли голови людей та вибухали снряди, він криком звернувся до Бога зі словами: “Господи, якщо ти дійсно є і ти врятуєш мене, збережеш мені життя — я буду служити тобі!” Можливо він тоді навіть не розумів що означає служити, але він попросив милості у Небесного Отця і отримав її сповна. Адже тоді майже всі солдати загинули, але він вижив.
– Чи дотримався ваш батько обіцянки, яку дав Богові?
– На жаль, своє життя він прожив не так, як справжній християнин. Він багато знав, але не виконував. Була теорія в розумі, але не було практики в житті. Я пам’ятаю, як тато говорив, що йому дуже шкода що прожив своє життя не так, як міг би, не для Бога. Тому про Бога я чула і знала з дитинства, але було те, що віддаляло мене і мою сім’ю від Нього. Ми дуже любили всю цю православну обрядовість, традиції. Але це не наближає до Бога.
– Яким було ваше ставлення до гріха?
– Насправді гріхом я це тоді не називала, навіть у себе в голові. Це були просто речі, які мені хочеться робити, те що приємне, цікаве і подобається мені.
– Бог почав по-особливому торкатися вашого серця після переїзду в Думанці. Розкажіть, як це було.
– Одна жіночка, Раїса Іванівна, запросила мене прийти на зібрання. Тоді ще не було великого окремого приміщення церкви, тож всі християни збиралися в невеличкій хатинці, була така собі община. Я зрозуміла, що Господь говорить до мене, що торкається мого серця, коли одного разу приїхала група молоді з Черкас. Вони співали пісню “Неужели уйдешь, не приняв Христа?”. І тоді я зрозуміла що жила грішним життям, що можу дійсно піти, не прийнявши Христа. Я дуже сильно плакала. Поруч зі мною тоді сиділа Раїса Іванівна, вона подивилася на мене і сказала: “Якщо Господь торкається тебе, якщо ти це відчуваєш, то виходь, можна вийти і покаятися!”. Спочатку вийшла якась незнайома мені тоді жіночка, а за нею вийшла і покаялася я.
– Чи розповіли ви своїй сім’ї, рідним про такий важливий крок?
– Не минуло й року після мого покаяння, як я отримала листа від сестри. Вона писала, що якщо я не зміню свого рішення, то можу забути що в мене є сестра, та й мама не схвалює щоб я була “штундою”. Тоді я почала трошкии зупинятися. Але коли почалися негаразди в сім’ї, то я зрозуміла, що це від Бога. Це було і покарання мені за те, що відійшла від Нього, і, можливо, в якійсь мірі випробування. Зараз я дякую Господу, що тоді Він послав мені ці думки, адже сама я б до цього точно не додумалася.
– Чи повернулися ви до церкви?
– На то час уже збудували нове велике приміщення і я повернулася. Я знову покаялася на буденному вечірньому зібранні. Пам’ятаю, як вийшов каятися молодий хлопець і в мене проскочила думка “Він молодий, а вже прийшов покаятися, а я набагато старша, та й точно знаю скільки нагрішила…” Розуміючи все це, я намагалася встати, але ноги стали такими важкими, я не могла піднятися. Відчувши це, я сказала: “Відійди від мене сатана” і дуже легко встала та покаялася. Це було 5 вересня 1995 року.
– Як прийняли цю новину вдруге ваші рідні?
– Я написала листа сестрі, знову розповіла, що покаялася і повернулася в церкву. Я сказала, що навіть якщо вона не вважатиме мене за сестру, то я тепер ніколи не буду одна, у мене є багато братів та сестер в церкві, а ще Люблячий Небесний Батько! Згодом вона сказала, що я виявилася розумнішою від усіх них. Але не я була розумною чи хорошою, а Господь знайшов мене і врятував.
– Як вам відкривається Господь?
– Найчастіше у снах. Якщо у мене є проблема, неприємна ситуація, то Господь посилає відповідь у сні, показує правильний вихід. Так було і з Семеном, моїм сином. Я просто побачила у сні, що він буде жити, хоча прогнози лікарів були кардинально іншими. Одного разу поїхала я пенсію оформляти, переходила дорогу, подивилася чи це безпечно, машин не було. Тільки я почала перебігати дорогу — вилітає машина, на швидкості. Сама я б не зреагувала так швидко, але я відчула, мене хтось ніби взяв за руку і потягнув назад, тільки сумкою зчепило автомобіль.
– Ставши більш досвідченою християнкою, які питання цікавили вас? І чи відкрив вам їх Господь?
– Мені завжди було дуже цікаво, незрозуміло, як Бог забере свою церкву на небо. Я молилася, щоб Він відкрив мені, дів відповідь або показав. І от невдовзі мені наснився сон і я побачила, як піднімаються люди в повітрі. Це була ніби повітряна колісниця. І я чула слова “Опора буде, якщо Бог є для нас опорою і будемо з Ним, якщо удостоїмося цього”.
– На що сьогодні варто звернути увагу сучасним християнам?
– Християни дуже концентруються на тому, щоб бачити чуда. Але, на мою думку, свою увагу варто сконцентруватися, щоб ми були чудом для інших людей, щоб показати яке чудо Господь звершим з нами, з нашим життям, свідомістю, розумом і це буде правильно.
Ніхто не знає ні дня ні часу, але кінець вже близько, тому моліться про найважливіше і живіть свято, бо святий наш Господь.
