Рівнянка дивом зцілилася від раку та завдячує цим Богу

Олександрі Рибак із Рівного у 12 років діагностували онкозахворювання. Тривале і виснажливе лікування не давало ефекту, тож, зрештою, лікарі вирішили припинити його. На той момент дівчинка уже майже не ходила, у неї погано працювали органи, не припинялися кровотечі.

Та одного дня з нею сталося справжнє диво, яке дотепер жоден із лікарів пояснити не в змозі…

Це був 2012 рік. 12-річна Олександра  ніколи особливо не скаржилася на своє здоров’я, професійно займалася спортом, добре вчилася у школі.

Раптово у неї дуже почали боліти ребра, їй тисло під грудями, і це було нестерпно. Олександра розповіла про це мамі, і вона одразу повела доньку до лікаря.

Той пояснив все просто: мовляв, оскільки дівчинка займається спортом, то надто швидко росте, а грудна клітка просто не встигає розійтися. Порадив мастити ребра спеціальною маззю. Та ефекту це лікування не дало, а дитині ставало все гірше і гірше. А під час спортивних змагань у неї ні з того ні з сього підкосилися ноги, і вона впала. Черговий візит до лікаря закінчився порадою поколоти уколи і попити вітаміни.

Мама вирішила повезти доньку на відпочинок у Італію, де живе бабуся Олександри. Але спека та зміна клімату вплинули вкрай негативно на організм, у якому, як виявилося потім, уже розвивалася онкохвороба. В Італії Олександра почала непритомніти…

Діагностували рак крові

Матір із донькою повернулися в Україну і одразу пішли до іншого лікаря. Коли Олександра здала аналіз крові, все одразу стало зрозуміло. В терміновому порядку її поклали на лікування в обласну дитячу онкогематологію в Рівному. Коли взяли пункцію, батькам озвучили страшний діагноз – гострий лімфобластний лейкоз (рак крові). Олександра стрімко почала втрачати вагу – при зрості 1,74  вона важила 39 кілограмів!

Лише в стаціонарі їй довелося лікуватися півтора року, ще стільки вона приймала так звану суху хімію.

Оскільки ремісія у дитини не наставала, далі її почали лікувати по високодозовій хімії. Кожен рух відгукувався їй несамовитим болем. Після останнього блоку високодозової хімії у неї почали відмовляти органи – у серці погано працювали клапани, печінка не виконувала своєї функції, лейкоцити і тромбоцити були критично низькими. Дівчина кашляла кров’ю… У легенях було багато рідини, тому Олександра була під кисневим апаратом

– Коли я лікувалася, завідувачкою відділення була Любов Іванівна Краков’ян, дуже хороша лікарка, хочу подякувати їй, вона дуже уважно ставилася до мене і професійно виконувала свою роботу. Навіть коли стався криз і після двотижневої підтримки організму вливанням крові, мені уже просто почали капати глюкозу. Дали окрему палату, капали глюкозу, а мамі і тату дозволили бути біля мене навіть вночі. Хоча такого нікому не дозволялося, але ми прекрасно розуміли, що це означає і чому нам зроблені такі винятки, – продовжує Олександра.

За три дні відновились усі органи, які відмовили

Важко навіть уявити, як батькам було дивитися на муки донечки. Наставали моменти, коли Олександрі самій не хотілося жити. Одного разу вона побачила, як її тато схилився над нею, і по його щоці потекла сльоза. Уперше за весь період лікування та й, мабуть, за все життя дівчинка побачила, що її тато плаче. Це стало для неї великим стимулом боротися за своє життя далі…

– Наша родина не була особливо набожною. Але якось сусід порадив дідусю звернутися до одного чоловіка-протестанта, який від Бога мав дар зцілення. Дідусь просто взяв мою кофту і пішов до нього на молитву. Тієї миті у лікарні я відчула, наче з мене спала якась гора, я вирвала всі трубки з рота, встала, викашляла величезний згусток крові і почала ходити. Я вірю і знаю, що це ніщо інше, як зцілення від Бога! Рівно за три дні у мене відновилися всі органи, все працювало, як годинник. Тиск міряють – ідеальний, легені – чисті, серце працює. Усі лікарі були шоковані, ніхто не міг повірити, що таке взагалі можливо. І навіть потім, коли я періодично обстежувалася, лікарі казали: «О, це та дівчина, у якої все відновилося за три дні», – розповідає Олександра.

Нині вона радить усім, в кого діагностували таку хворобу, не опускати рук, а боротися. Бо рак – це не вирок. І життя після хвороби стає навіть кращим!

Після дива в родині батьки Олександри і дідусь стали віруючими людьми і дотепер дякують Богу за диво над їхньою донечкою і внучкою. Нині Олександра сама мама – вона вийшла заміж і тішиться синочком. Здійснилося те, про що дівчинка могла тільки мріяти.

А мріяла вона часто. Щовечора у лікарняній палаті вона уявляла, як настане день – і вона буде здоровою. Як одягне гарну весільну сукню, матиме чоловіка і дітей. На той час це здавалося чимось нереальним і нездійсненним. Але що не можливо людині, те можливе Богові!

джерело: sobor.com.ua

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: