«У 9-му класі я спробувала наркотики, спочатку кололася раз на місяць, потім частіше і частіше, і була в повній наркотичній залежності з якої просто не знала виходу. Вен не було, ноги гнили абсцеси були, я не знала, як жити далі, як усе змінити», – каже черкащанка Наталя – реабілітантка з п’ятирічним стажем наркозалежності.
Залежність – це слово, яке звучить як вердикт. Сьогодні в Україні залежність від наркотиків та алкоголю вважаються хворобою, яку слід лікувати у відповідних закладах. І наскільки вони ефективні, питання, яке тривалий час залишається відкритим.
За статистикою, п’ята частина пролікованих у Черкаському наркодиспансері протягом року знову повертаються до стаціонару. Проблема залежності важка та складна, і допомога потрібна не тільки, а то й не так фізична.
«Зрозумійте одна залежність невиліковна, і весь той час, коли людина після лікування не вживає наркотики, алкоголь називається ремісією, вона може тривати день два, а може на все життя. Це настільки індивідуально, як людину пролікують, як себе вона налаштує. Тому я й говорю, що потрібна допомога психолога, потім на майбутнє», – каже Анатолій Борозенець головний лікар КУ Черкаського облнаркодиспансеру.
Альтернатива державних установ лікування – реабілітаційні центри. Саме в такий потрапила Наталя. Наркодиспансери їй не допомогли і надію на життя жінка вже не мала.
Протягом року лікування вона позбулася залежності. Навчилася грати на гітарі, і зараз виконує псалми у церкві.
Після лікування жінка зустріла хлопця, з яким вони побралися, зараз у подружжя семеро дітей. Наталя вже 14 років не вживає наркотиків.
