Священник розповів, що відчуває потребу лишити по собі такий спадок. За п’ять років проклав 50 метрів підземного ходу на глибині п’яти метрів під цоколем храму.
“Церква наша дуже стара, їй понад 200 років. Кажуть, що побудована вона без цементу, бо тоді не було цементу, — на борошні, на вапні, на яйцях. Побудована графом Орловим. В нього тут були свої землі та він побудував три церкви: в Куцівці, Буртах і Матусові”, — розповів священник.
Це цитата з роману “Ротонда душогубців” Тодося Осьмачки. Дії роману розгортаються у його рідному селі Куцівка на Смілянщині, напередодні Голодомору 1932–1933 років. На двохстах сторінках твору є опис тамтешньої церкви. У ній, до речі, хрестили автора. А в реальному житті намагалися знищити комуністи. Підірвати динамітом. Проте селяни відстояли святиню, розказав її настоятель – Василь Шарко. Далі пряма мова священника.
З ікон постелили підлогу худобі, а молилися в магазині
“Я як прийшов сюди священником, то ми спочатку молилися в магазині. Звертався до різних служб, в архітектуру в Черкаси, то сказали: батюшка, робіть що хочете, ми вам нічим не допоможемо – в нас нема коштів, бо вона завалиться та церква. І ми помаленьку, своїми силами, із невеликими спонсорами її зліпили.
Кажуть, в шістдесятих роках, коли церкву закривали, то приїхала машина і на машину ікони вивантажили і завезли десь в район, в Смілу. І переказували, що з тих ікон стелили худобі підлогу. А хрести позривали з церкви. Центрального зірвали, невідомо, де він. А з дзвіниці рвали-рвали, але тільки зігнули, але не стягли. То він у нас стоїть на вході. Тому хресту років двісті. Він кований суцільний, бо тоді ще зварювання не було.
Під час радянської влади хотіли підірвати цю церкву. Але вона знаходилася біля школи. люди не дали. Тоді її обкопали глибоким ровом, обсадили деревами. А за хрести церковні, як писав Тодось Осьмачка, — комуністи прив’язали до хреста відро і кинули туди кішку. Вона нявчала і відлякувала людей.
Колони біля церкви завалились самі, бо були відкриті. Ми коли почали реставрувати, основне питання було – центральні колони завалити. У нас лишилася скриня старовинна. В ній ми зараз держимо старовинні рушники. Один із них — реліквія – на цьому рушнику в нас у селі відбулося багато весіль.
Висота дзвіниці близько 30 метрів. Вона теж була зруйнована. Зараз тут все нове – штукатурка, балки. Отака наша дзвіниця, має дуже гарні дзвони нововолинські. І як дзвонить, то у тиху погоду – в сусідні села чути Матусів, Ташлик.
А краєвид який — якщо з дзвіниці дивиться, то видно іншу церкву графа Орлова. Тоді, в ті часи, не було телефонів і люди передавали знаки з церкви у церкву”.
Старовинні крипти та новий підземний хід
“У підвальному приміщенні у нас є ходи. По церковному вони звуться крипти. Під час копання їх, я знайшов з десяток посудин: копаю-копаю, дивлюсь, то горщик – я лопатою його стружу. Тепер є у нас такий музей старожитностей куцівських. Звісно звертався до спеціаліста: кажуть, що то посуд черняхівської культури. Є люлька. Я її коло церкви знайшов. У нас в музеї є також старовинні монети, гільзи, радіо Звізда. Маємо “комбайна” — колись таким люди молотили — ціпом.
У підвальному приміщенні церкви люди переховувались під час світової війни. Говорять, що тут підземний хід був. Але його ми не знайшли. Тож побудували новий.
Глибина нашої печери пʼять метрів, довжина – 50 метрів. Я її будую, щоб не грішити. Спочатку носив глину руками. Читав молитву “Отче наш”, а як спускався, то молитву “До матері божої”. Ми зимою працюємо. Вже п’ять зим. Літом немає часу, а зимою вечори довгі. На дворі мороз, чи дощ, то йду сюди. Щось воно мене сюди тягне. Не було б Божої волі, то він би не дав мені отут робити”.
