Сьогодні пропонуємо до вашої уваги цікаве інтерв’ю з пастором церкви “Дім Євангелія” в Черкасах Вадимом Альбертовичем Куратом.
Чому і як ви стали пастором?
Коли я був молодою людиною, мені, звісно, подобалося займатися різними речами, служити в церкві. Але ніколи я не думав, що зможу стати пастором, не бачив у собі такого покликання і необхідних якостей. Навіть тоді, коли я був проповідником, керівником молоді, дияконом – я не думав про пасторське служіння, спираючись на те ж невміння, незнання, недосконалість. Але потім я зрозумів, що Богові не потрібні наші уміння, Він хоче від нас послуху. І вже коли я став пастором, то почув цей вислів, що Бог не шукає обдарованих і вмілих , Він шукає слухняних і робить їх обдарованими і вмілими. Послух Богові — це дуже складно. Це не приходить одразу, а вимагає багаторічної наполегливої праці. На початку мені було страшно, я не уявляв, як я буду пастором, як буду навчати інших, адже для цього сам повинен відповідати найвищим стандартам. Але я зрозумів, що послух — понад усе.
Чи складно бути пастором в Україні?
Мені важко відповісти на це питання, адже ніде більше, крім України, пастором я не був. Хоча, звісно, спілкувався з пасторами світу і з цього виніс кілька уроків, так би мовити. Одна справа нести служіння у суспільстві, яке усім матеріально забезпечене, багате, що впливає і на духовний стан людини. Але є і свої переваги нести служіння у суспільстві, яке перебуває у стані перманентної кризи (це, власне, стан, який ми на сьогодні маємо вУкраїні). Тому відповідь може бути двозначною. Так — тому що у період кризи, проблем, нестачі люди починають шукати підтримки, опори, починають шукати Бога. Хоча з іншого боку, те що ми маємо, може заважати служінню.
Який аспект ви б виділили, як найскладніший, у вашому пасторському служінні?
Є такий жарт про пастора, який говорив: “Все мені подобається в церкві, якби тільки не люди”. І це правда, тому що спілкуватися з людьми, яким ти служиш – дуже непросто. Чи змінилося щось у служінні пасторів і церков загалом з початком тривожних подій на Сході України?Якби кілька років тому нам сказали, що в Україні буде війна, це б звучало як невдалий і недоречний жарт. Але зараз це реальність. І якщо до війни ми були пасторами-теоретиками в більшості питань, то зараз прийшов час практики. Адже ми говорили про любов до ворогів, яка тоді була дуже розмитим питанням, далеким від життя, а сьогодні маємо змогу проявити цю любов. Наше богослів’я здається таким виваженим, правильним у мирний час, і тільки у кризових ситуаціях ми бачимо, як все насправді. Також, з’явилася чудова практика капеланства, про яку у мирний час говорили як про щось казкове. А все тому, що не було де її застосовувати. Сьогодні ж це служіння постійно розвивається, удосконалюється і дуже велика кількість служителів готові до цієї роботи.
Чи повинна церква брати активну участь у суспільному житті?
Христос закликав нас любити людей, а тому, згідно зі Словом Божим, ця любов повинна бути не лише на словах, а й на ділі, в служінні. Якщо розуміти соціальне життя, як таке, де є потреби людей, де є намагання встановити справедливість, показувати Божу любов, то, звичайно, ми повинні це робити. Сьогодні у нас є можливість проявляти любов до інших.
Як люди реагують, коли дізнаються про ваше особливе служіння пастора?
Взагалі, досить нещодавно слово”пастор” було дуже екзотичним, а для деяких воно й досі таким залишається. Священник, піп — так значно простіше для сприйняття. Я пам’ятаю ще в радянські часи був такий фільм “17 миттєвостей весни”. І там був пастор Шлаг. Або досить популярний сьогодні вираз “кровавый пастор”. Всі ми розуміємо, про кого йде мова і чудово розуміємо, що це зовсім не пастор у правильному розумінні слова. Можу сказати, що більшість людей проявляють повагу і цікавість. Відчувається, що євангельські віруючі в Україні користуються повагою і частинка цієї поваги дістається й нам, пасторам.
Як пастору, чи вистачає вам грошей на утримання родини?
Є такий вислів: “Грошей би вистачало, якби от стільки мав і ще трохи більше”. Звісно, що не вистачає. Якщо я маю можливість прикласти свій розум чи інтелект і заробити грошей, то я це роблю. Але я та моя родина завжди задоволені з того, що маємо.
Яке ваше ставлення до жінок, які несуть пасторське служіння?
Жінка-пастор — це як квадратний круг або гарячий лід. Це нонсенс, при всій моїй повазі до талановитих християнок. Пасторство — це служіння, яке Бог довірив чоловікові, тож так і має бути.
Що заважає сучасним християнам духовно зростати?
Багато проповідників і місіонерів роками шукають відповідь на це запитання. Деякі говорять про те, що коли людина має багатство, тоді вона відчуває себе незалежною від Бога і навпаки. Але не завжди це так. Чарльз Сперджен колись говорив так: “Люди в індустріальних країнах більш відкриті для Євангелія. І, навпаки, буває, що злидні та постійне намагання мати більше і заробити на шматок хліба, віддаючи цьому увесь свій час, заважають людині. Та ж інформаційна навала, коли людина просто атакована масою інформації, все це нас відволікає. Ми перестаємо читати, слухати, все сприймається образами.
Яку пораду ви дали б молодим людям, які в майбутньому мріють про пасторське служіння?
Головне — усвідомити наскільки це серйозно і відповідально. Це не віяння моди, а служіння людям, тому якщо готові слухатися Господа, виконувати Його повеління і відповідати за свої вчинки — успіхів!