Олександр Павленко – пастор, тренер із боксу і ветеран війни. Він багато років займається спортом, виховує молодь, служив у 118-й бригаді та підтримував побратимів молитвою прямо на позиціях. Сьогодні він продовжує служіння в Черкасах і відкриває двері свого залу для дітей, підлітків і ветеранів.
У проєкті «Про важливе», який веде пастор і голова ГО «Рух Реформації» Валерій Бєляєв, ми говоримо з ним про те, що формує людину, звідки береться внутрішня сила і як віра працює в реальному житті. Це розмова про справжнє – про бойовий досвід, покликання, тренерську працю та зміни, які Бог робить у людських серцях.
Як почався твій шлях у війні?
Війна застала на чемпіонаті України в Луцьку. Ми готувалися до наступного двобою. О 5 ранку оголосили про вторгнення. Через хвилину пролунав вибух. І ще один. Було ясно, що війна поруч.
Ми повернулися в Черкаси. Дорогою спілкувався з братом, який служив ще з 2014 року. Ми одразу вирішили йти захищати країну.
Що було найважливішим у момент рішення?
Перша розмова була з дружиною. У нас троє дітей. Це відповідальність. Вона вислухала, поділилася хвилюванням і сказала, що підтримає, якщо це від Бога. Це стало для мене підтвердженням.
Де ти служив і як виглядали ваші будні?
Служив у 118-й бригаді в мінометному підрозділі. Постійні виїзди, швидка робота, постійна зміна позицій.
Але найсильнішим було духовне життя. Ми молилися щовечора. На базі проводили недільні служіння. У підрозділі були віруючі хлопці, пастор, диякон. Це давало внутрішню опору.
Що було твоєю мотивацією на фронті?
Хотів давати людям надію. Люди ходили в долині смертної тіні, і їм потрібен мир. Христос дає цей мир. Це давало сили.
Як ти став пастором після повернення?
У нашій церкві залишилася маленька група людей. Попередній пастор виїхав. Люди були розгублені. Дружина сказала, що мені варто підтримати їх. Ми помолилися, і я поїхав до Львова, де мене рукопоклали.
Повернувся до Черкас і почав пасторське служіння. Залишилося п’ять людей. Бог почав відновлювати церкву крок за кроком.
Як тобі вдається поєднувати пасторство і бокс?
Бокс — це інструмент. Люди здатні почути про Христа через спорт. Є багато спортсменів, віра яких впливає на інших.
Перед тренуваннями ми робимо короткі настанови. Діти самі піднімають тему віри. Це добра можливість для розмови.
Ти розповідав сильну історію про жіночу збірну. Що це була за ситуація?
У жіночій збірній був період, коли стосунки між дівчатами стали правилом.
У команду прийшли дві дівчини, які увірували саме через бокс. Вони почали читати Біблію. Через деякий час атмосфера повністю змінилася. Люди почали замислюватися над своїм життям.
Тоді я зрозумів: Бог діє всюди, де є серце, відкрите до Нього.
Яка роль тренера в житті підлітків?
Тренер багато для кого стає тією людиною, яка впливає на характер і внутрішній світ. Це період формування особистості.
До нас приходять діти з різних сімей, у тому числі з дитячих будинків. Чемпіонами стануть не всі. Людьми з характером — можуть стати всі.
Що ти робиш для ветеранів?
Запрошую ветеранів у зал. Цей простір збудований і для них. Є пандус, є ліфт.
Тренування для ветеранів безкоштовні. Це можливість знайти новий сенс. Людина, яка втратила частину себе, шукає відраду. Христос дає нову мрію.
Зал став реальністю через добрих людей — підприємців, християн, фонди.
Що хочеш сказати тим, хто читає це інтерв’ю?
Християни мають іти в суспільство. Там люди, які шукають мир.
Бог може діяти через спорт, розмову, підтримку, присутність. Христос змінює життя. Це найбільша переміна, якої може зазнати людина.
Повну розмову дивіться на відео:
