28-річний волонтер із Києва, позбавлений через вроджене захворювання можливості самостійно пересуватися, створив громадську організацію «Особлива команда», в якій зібрав інвалідів дитинства.
Антон 15 років відвідував реабілітаційний центр «Милосердя», при протестантській громаді. Після того, як він закрився, вирішив не залишати спілкування з друзями, організовував різноманітні зустрічі, що пізніше стало офіційною організацією. Разом із товаришами хлопець не лише відпочиває, а й займається благодійністю.
У нього вдома прямо над ліжком висить синьо-жовтий стяг, весь списаний добрими побажаннями. Це подарунок бійців 83-го батальйону, що базується під Волновахою, подяка за продуктові набори, які Антон та його друзі із громадської організації «Ти — особливий» відправляли на фронт.
Втім, на схід завдяки Антону передають не лише продукти, а й речі для дітей, які мешкають на прифронтових територіях. Антон Дубишин частий гість і у Київському військовому шпиталі.
Здавалося б, волонтерів у сьогоднішній Україні багато. Але Антон – справді особливий…
27 років тому хлопчик з’явився на світ із діагнозом спинальна аміотрофія — спадкове невиліковне захворювання, що призводить до важкої інвалідності. Таких дітей часто віддають до спецінтернатів.
— Мені також пропонували це зробити, — згадує мама Антона Наталія. — Одна наша сусідка, у якої народилася тяжкохвора донька, так і вчинила. Дівчинка померла за два місяці, а мати навіть не пішла на похорон.
«Людина — це найвище Боже творіння. То чому це “творіння” принижує собі подібних? Чому викидає особливих дітей як непотрібну річ? Чому “творіння” зневажає людей, не схожих на всіх? Подумайте і дайте відповідь собі на ці запитання», — нещодавно написав Антон Дубишин у своєму щоденнику.
— А в серпні позаминулого року мені спало на думку організувати в госпіталі концерт, — каже Антон. — Запропонував своїм хлопцям на візках: давайте заспіваємо під мінусівку, розкажемо вірші. Спекли коровай для бійців — на два з половиною кілограми, гарний, із колоссями. Він нам коштував лише сто гривень, бо платили ми лише за продукти. Ще принесли подарунки.
Але й столичним шпиталем Антон не обмежився. Під Києвом є ще один військовий шпиталь – Ірпінський. Щоправда, дістатися заміської установи Антону з мамою було непросто. На щастя допомогли волонтери фонду Дмитра Войцеха.
Ще восени у нас та інших добровільних помічників Ірпінського госпіталю виникла ідея — познайомити бійців, які зазнали тяжких травм і часто перебувають у пригніченому стані, з «особливими хлопцями», — каже волонтер фонду Дмитра Войцеха Валентина Ситник. — Одна річ, коли про те, що життя продовжується, говорять здорові люди з руками та ногами. І зовсім інше — зустрітися з людиною, яка перебуває у найважчих обставинах, але при цьому не втратила волі до життя, стала успішною, сильною, позитивною.
Антон Дубишин нещодавно їздив до інтернату для дітей-інвалідів у Ладижині Вінницької області, де живуть 138 хлопців (з них 80 відсотків — лежачі), дуже хвилюючись, що їм скаже.
Але вже в інтернаті хлопці, побачивши, що я такий самий, як вони, почали закидати мене питаннями. Причому різними, навіть інтимними, що стосуються гігієни та інших побутових речей. Я відверто відповідав, гуморив… Ми дуже довго говорили.
Для себе я зрозумів: коли ти позбавлений якихось фізичних можливостей, то, мабуть, особливо гостро розумієш цінність таких, начебто, простих речей, як сім’я, спілкування, дружба…
Антона Дубишина нагородили медаллю за волонтерську діяльність. Урочиста церемонія відбулася в Софійському соборі, вручав нагороди Патріарх Філарет.
«Він був здивований, побачивши мене, — ділився Антон у своєму щоденнику. — Ця медаль — ще один щабель для того, щоб показати: незважаючи на свій тілесний стан, кожен з нас може приносити користь суспільству. Якщо у вас є ноги і руки, але ви скаржитесь — подумайте і подивіться на моє життя. Життя особливого хлопця – Антона Дубишина».