Інклюзивна освіта. Історії та думки черкащан

Черкащанка Владислава була найрозумніша в класі. У неї кілька десятків грамот і дипломів: за написання віршів, гарне навчання, знання англійської, за призові місця в конкурсі малої академії наук. Незважаючи на діагноз ДЦП, дівчинка, завдяки зусиллям мами, з першого класу навчалась у звичайній школі.

“Я з першого дня розуміла, що просто не буде. Я ходила з нею і в дитячий садок, і в школу. Я розуміла, що зробила вибір, що я буду її вчити”, — каже мама Валерії Леся Тищенко.

“Я завжди хотіла довести, що попри те, що я перебуваю в такому положенні, я така ж людина як всі, і маю право на життя, а не на існування”, — каже Владислава.

Тоді про інклюзивну освіту ніхто й не думав. Щоб навчатися, Владислава пройшла через знущання однолітків, нерозуміння оточуючих, упереджене ставлення вчителів.

“Обзивалися, плювалися. Завуч не давав заходити в школу, тому, що для інвалідів була тільки домашня освіта”, — говорить Владислава.

Сьогодні в  Україні вже рік, як діє закон про інклюзивну освіту. Згідно із ним, діти з особливими потребами можуть навчатись у звичайних школах. За цей час кількість таких дітей в освітніх закладах зросла вполовину. Майже кожна четверта школа в Україні впроваджує інклюзивний принцип навчання.

“Це допомагає звичайним одноліткам, тому що вони вчаться розпізнавати в людині, яка можливо має інвалідність, таланти. І от вміння вчитися, спілкуватися з інакшою людиною, розуміти її, дуже корисно для виховання   звичайних дітей. Дітям  з особливими потребами ми даємо можливість соціалізуватися, реалізувати свої таланти”, — відзначає Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

Та не все одразу. Батьки не завжди готові оформлювати інклюзивне навчання для дитини, школярі бувають жорстокими, а вчителі лише вчаться вести таких учнів у звичайному класі.

“Це процес- його неможливо змінити в один клік, це дозрівання свідомості, найважче та найдовше змінюється свідомість людей. Якщо були традиції ще з радянських часів що всі люди з особливими потребами мали бути заховані в інтернати, або сидіти вдома, то зараз ми потрохи це змінюємо”, — говорить Лілія.

Сьогодні чверть шкіл включає інклюзію. Ця вимога має поширитися й на дитсадки.

“Зараз буде впроваджуватися дошкільна освіта.  Якщо дитині в дошкільному  віці  надається допомога, то вже в шкільному віці, можливо в школі, дитина буде навчатися на загал”, — відзначає директор інклюзивно-ресурсного центру м. Черкаси Світлана Скляр.

Роки труднощів не пройшли для Владислави надаремно. Вона навчається на психолога. Разом з мамою вони відкрили благодійну організацію “Життя без перешкод”. вони допомагають дітям з інвалідністю знайти місце у житті.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: