Черкащанка Владислава була найрозумніша в класі. У неї кілька десятків грамот і дипломів: за написання віршів, гарне навчання, знання англійської, за призові місця в конкурсі малої академії наук. Незважаючи на діагноз ДЦП, дівчинка, завдяки зусиллям мами, з першого класу навчалась у звичайній школі.
“Я з першого дня розуміла, що просто не буде. Я ходила з нею і в дитячий садок, і в школу. Я розуміла, що зробила вибір, що я буду її вчити”, – каже мама Валерії Леся Тищенко.
“Я завжди хотіла довести, що попри те, що я перебуваю в такому положенні, я така ж людина як всі, і маю право на життя, а не на існування”, – каже Владислава.
Тоді про інклюзивну освіту ніхто й не думав. Щоб навчатися, Владислава пройшла через знущання однолітків, нерозуміння оточуючих, упереджене ставлення вчителів.
“Обзивалися, плювалися. Завуч не давав заходити в школу, тому, що для інвалідів була тільки домашня освіта”, – говорить Владислава.
Сьогодні в Україні вже рік, як діє закон про інклюзивну освіту. Згідно із ним, діти з особливими потребами можуть навчатись у звичайних школах. За цей час кількість таких дітей в освітніх закладах зросла вполовину. Майже кожна четверта школа в Україні впроваджує інклюзивний принцип навчання.
“Це допомагає звичайним одноліткам, тому що вони вчаться розпізнавати в людині, яка можливо має інвалідність, таланти. І от вміння вчитися, спілкуватися з інакшою людиною, розуміти її, дуже корисно для виховання звичайних дітей. Дітям з особливими потребами ми даємо можливість соціалізуватися, реалізувати свої таланти”, – відзначає Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.
Та не все одразу. Батьки не завжди готові оформлювати інклюзивне навчання для дитини, школярі бувають жорстокими, а вчителі лише вчаться вести таких учнів у звичайному класі.
“Це процес- його неможливо змінити в один клік, це дозрівання свідомості, найважче та найдовше змінюється свідомість людей. Якщо були традиції ще з радянських часів що всі люди з особливими потребами мали бути заховані в інтернати, або сидіти вдома, то зараз ми потрохи це змінюємо”, – говорить Лілія.
Сьогодні чверть шкіл включає інклюзію. Ця вимога має поширитися й на дитсадки.
“Зараз буде впроваджуватися дошкільна освіта. Якщо дитині в дошкільному віці надається допомога, то вже в шкільному віці, можливо в школі, дитина буде навчатися на загал”, – відзначає директор інклюзивно-ресурсного центру м. Черкаси Світлана Скляр.
Роки труднощів не пройшли для Владислави надаремно. Вона навчається на психолога. Разом з мамою вони відкрили благодійну організацію “Життя без перешкод”. вони допомагають дітям з інвалідністю знайти місце у житті.
