Церква у ранні часи пережила не одну епідемію. Історики говорять, що тоді швидкому зростанню церков служило те, як віруючі люди переживали хвороби, страждання і смерть. Церква настільки сильно впливала на римське суспільство, що навіть імператори-язичники наголошували на тому, щоб священники інших вір ставали активнішими, оскільки язичники постійно переходили у християнство.
В чому ж секрет такого впливу на Римську Імперію? І чому рання церква може навчити нас в світлі коронавірусу?
Нехристиянська реакція на пандемію
З 249 по 262 роки н.е. західну цивілізацію спустошила найстрашніша пандемія в історії – чума. В період активності інфекції в Римі помирали до 5 000 людей за день.
Єпископ Олександрійський Діонісій був очевидцем цих подій, і писав про суттєву різниця між християнами та не християнами в реакції на чуму в Олександрії:
“При першій появі хвороби вони відштовхували тих, хто страждали і тікали від своїх рідних, кидаючи їх помирати на дорогах, і ставлячись до не похованих трупів, як до сміття, тим самим сподіваючись запобігти поширенню і зараженню смертельною хворобою; але навіть коли вони робили все можливе, уникнути хвороби було важко”.
Спроба копіювати християн
Через століття імператор Юліан організував благодійницьку кампанію від язичників. Фактично він повторював діяльність християн, щоб привернути увагу до язичництва, та зменшити ріст християнських церков. У своєму посланні 362 року н.е. Юліан писав, що елліністи мають наслідувати християн в чесноті. Головною причиною активного зростання християнства він вважав «благодійність незнайомцям, турботу про могили мертвих і удавану святість їхнього життя». Ще він писав: «Це ганьба, що нечестиві галілеяни [християни] підтримують не тільки свої будинки, а й наші».
Проте досягти результати, який мали християни їм не вдалося. Згідно книги Родні Старка «The Rise of Christianity», «попри те, що [Юліан] закликав язичницьких священників повторювати ці християнські практики, не було практично ніякої реакції, тому що у них не було ніякої доктринальної основи й традиційної практики, на які вони могли б спиратися».
Християнська реакція на епідемію
Нехристияни намагалися взагалі не контактувати з хворими. Вони більше думали про власну безпеку, аніж про служіння людям. Християни ж навпаки. За словами Діонісія чума стала «навчанням і перевіркою» для християн”. Діонісій відзначає, що кращі з віруючих служили хворим, поки самі не починали хворіти і вмирали.
«Багато хто з наших братів-християн проявили безмежну любов і вірність, абсолютно не шкодуючи себе і думаючи тільки один про одного. Не звертаючи уваги на небезпеку, вони взяли на себе відповідальність за хворих, піклуючись про кожну їхню потребу, щоб їм служити у Христі, і разом з ними йшли щасливими з цього життя, беручи на себе хворобу своїх близьких і з радістю приймаючи їхню біль».
Єпископ Кипріян Карфагенський наголошував, що віруючі служили не тільки братам-християнам, але і нехристиянам під час чуми:
«Немає нічого унікального в турботі про своїх власних людей з належною любов’ю і турботою, але досконалим може стати той, хто буде робити більше, ніж язичники і митарі; хто буде перемагати зло добром і практикувати милосердну доброту, подібну Божої; хто буде любити й своїх ворогів … тому що добро потрібно робити всім людям, а не тільки своїм по вірі».
Результат служіння християн:
- Те, як християни жертвували собою вразило весь світ
- Те, як християни жертвують собою заради нехристиян призвело до бурхливого росту церков. Люди, що отримали допомогу масово наверталися до віри в Ісуса.
Християнська реакція на коронавірус
Нам обирати як реагувати на коронавірус. Проте Біблія та й історія вчить нас допомагати іншим, в будь-яких обставинах. Це не означає, що ми повинні відмовитися від рекомендацій лікарів, та не підкорятися законам.Проте притримуючись всіх правил, щоб не розповсюджувати хворобу, ми можемо допомагати тих, хто цього потребує.
Християни в Україні вже займаються благодійницькою діяльністю. Вони роздають маски, безкоштовно доставлять продукти та все необхідне додому, підвозять медиків, роздають продуктові набори.
Епідемія для християн – це не час боятися, а можливість для перевірки нашої віри – щоб ми з усіх сил намагалися любити наших ближніх і служити їм, поширюючи Євангеліє надії, і словом, і ділом, під час великого страху.
