Захисника Євгенія Романа росіяни взяли в полон, розстріляли, фактично стратили, але він вижив і доповз до позицій наших армійців. Військовий каже, що залишився живим тільки завдяки Богу і певно тому, що має ще призначення в цьому житті
Євгеній розповідає про події майже річної давнини, коли тричі був за мить від загибелі. І він, як і ми, вірить, що саме Бог його вберіг.
Воїн уже 19 місяців на службі. Пішов на фронт добровольцем. Служить у 5 штурмовій бригаді. Військовий був у ремонтній роті, але для підсилення на нулі його відправили в Іванівське під Бахмутом.
«Там фактично окопна війна, тобто найстрашніша, що тільки може бути. Це не ліс і не будинок, де можна сховатися. Страшно те, що тобі нема куди подітися, немає навіть медиків, там є ти, Господь Бог і твій побратим», – розповідає військовослужбовець репортерам Факти ICTV.
Євгеній згадує як російський танк поцілив по їхніх позиціях. Воїн був в маленькій ямці, тож йому пощастило – вся земля посипалась на нього. Він знепритомнів на 6 годин, отримав контузію, але вижив. Разом із побратимами вони мусили відступити. Але росіяни виявилися за метрів 60. Заскочили зненацька і перше питання було: «Хто ви і що тут робите?».
«На що їм хлопчина 25 років Ульянченко Кирило дав відповідь: «Мы здесь на своей земле». Після цього поступила команда всім зняти бронежилети. Під дулом ти вже нічого не зробиш. Я вийшов останній. Наші хлопці виконали наказ, зняли каску та бронежилет, оскільки в них плитоноска була куплена, не ЗСУшна, тобто скидається досить швидко. А в мене був стандартний ЗСУшний: там липучки і такі нюанси, що треба час аби зняти цей бронежилет», – згадує Євгеній.
Саме той не знятий бронежилет і врятував життя Євгенієві. Бо за мить росіяни розстріляли всіх. Йому ж лише прострелили обидва лікті. Євген ще й почув, що сталося з їхнім катом. «Пройшло може 4-5 хвилин, як прилетіла міна. Я не знаю, чия вона була, але саме цьому руському, який нас розстріляв, відірвало ногу, він став кричати: «Джгут-джгут», але до нього ніхто з його побратимів не прийшов. В решті решт він впав біля нас і там лишився», – розповідає військовий.
Потім Євген знепритомнів. І прийшов до тями аж під ранок. «І от, на диво, коли один росіянин спитав свого командира по рації, що зі мною робити: розстріляти чи залишити, командир сказав: «Да оставь, еще успеешь настреляться», – каже чоловік.
А потім українська сторона відкрила мінометний вогонь. І це був шанс, щоб дістатися своїх, бо росіяни поховалися в окопах та бліндажах. Євгеній наважився і пішов. На колінах. Бо так було більше шансів вижити. Зрештою, коли боєць вийшов до своїх, лікарі були шоковані. Чоловік пролежав 19 годин без турнікетів. Кулі не зачепили ні сухожилля, ні суглоби. А психологи пояснили, що й організм спрацював на виживання.
Потім були операції і реабілітація. Руки вже працюють краще, але не на повну. Психологічно чоловікові непросто, бо він весь час думає про побратимів, які залишилися там. «Чому саме вони двохсоті? Чому я не лежу коло них? На все воля Божа, можливо, я щось маю виконати в тому житті. Можливо я щось не закінчив. Але я точно знаю, що без Бога там нікуди, – підсумовує Євгеній.
Ми, християни, віримо що саме Бог врятував цього військовослужбовця. Господь не полишає кожного воїна та стукає у їхні серця.
Давайте продовжувати молитися за мир у нашій країні, та за життя всіх військовослужбовців.
джерело: