Мені було близько двадцяти, я працював неподалік від Парижа комп’ютерним спеціалістом у фінансовій сфері, грав у волейбол у національній лізі та клавішник у рок-гурті, і ненавидів ідею Бога та релігії.
Я зустрів американську християнку під час випадкової подорожі автостопом через півсвіту, ми почали зустрічатися, і я прочитав Біблію, щоб спростувати її дурні переконання.
Мене зацікавила особа Ісуса, а потім своєчасна й незрозуміла травма плеча змусила мене залишати волейбольні майданчики щонеділі, що дозволило мені відвідати євангельську церкву в Парижі (начебто я відвідав би зоопарк, щоб побачити дивних тварин). Коли я спробував втекти, ні з ким не розмовляючи наприкінці служби, у дверях мене пронизало озноб у животі, що змусило мене розвернутися та піти прямо до головного пастора.
Ми з ним зустрічалися й регулярно розмовляли годинами, вирішуючи мої запитання, відкриваючи, що розумні християни взагалі існують, усвідомлюючи, що Біблія є історично надійною, і починали думати, що все це може бути правдою.
В той самий час я прийшов, щоб вчинити якусь особливо аморальну жорстокість, був досить жорстоко вражений почуттям провини, і мені вдалося нарешті зрозуміти Євангеліє: Ісус помер на хресті, щоб заплатити за мій власний гріх.
Євангеліє означало, що моя провина зникла. Я відчув справжню свободу, визвольну радість від усвідомлення того, що мої минулі злочини не будуть висунуті проти мене, і що Бог, який створив всесвіт, відкрився мені, полюбив мене, коли я ще був грішником, і врятував мене. Це було і залишається дивовижним.
джерело: https://sobor.com.ua/news/neimovirnikh-podii
