«Я хотіла зробити аборт, та щаслива, що цього не сталося», — розповідь черкащанки

Моя перша вагітність закінчилась абортом, бо на цьому настояла мама. Тоді я дуже образилася на неї, і ми довго не розмовляли, аж поки я не народила третю дитину.

Народилася я в Черкасах, та жили з батьками у Києві. Тато був мусульманин і мріяв, що сам обере мені чоловіка за усіма східними традиціями. Через те, коли я сама вибрала коханого, дуже образився на мене, і майже перестав підтримувати зв’язок. Після школи я вступила на фармацевта, заочну форму навчання. Залишитися жити у столиці далі не вийшло.

В Черкасах у нас живуть глухонімі бабуся і дідусь. Щоб їм допомогти, я перебралася до Черкас.

Тут я і познайомилася зі своїм коханим. Він жив у нашому будинку, поверхом нижче, завагітніла через 4 місяці після нашого знайомства. Хотіла народжувати. Мама запропонувала поїхати у лікарню зробити УЗД, подивитися як проходить вагітність. Та коли ми приїхали виявилося, що у неї була зовсім інша мета. По факту мене вже готували до аборту. Під натиском я погодилася. Дуже тоді образилася на маму. Після того не розмовляли з нею 7 років…

Через пів року я знову завагітніла.

Мені завжди хотілося велику сім’ю, троє діток. Тоді я твердо сказала, що буду народжувати. Мій хлопець спочатку довго не вірив, що я справді народжу, а потім зрозумів, що все серйозно. Так на світ з’явився Ваня.

Я дуже хотіла дівчинку, і через рік я знову завагітніла. Ми не планували — це був сюрприз, так у мене з’явилася друга дитина. Теж хлопчик.

Коли я дізналася про третю вагітність, була уже на 16- му тижні. Весь час до цього не було ніяких ознак нового життя. Навіть місячні проходили вчасно, до останнього разу. Коли я пішла до гінеколога мені одразу назвали стать — ще один хлопчик. Вихід був лише один — народжувати.

В один день через коротке замикання у нас сталася пожежа. Всі вціліли, та наша квартира потребувала ремонту. Зробити його одразу ми не змогли. Про нашу ситуацію дізналися соціальні служби, які сказали, що я маю підписати договір, за яким, якщо не зроблю ремонт протягом півроку, мене позбавлять батьківських прав.

Я відмовилася щось підписувати. Тоді мене направили у жіночий кризовий центр, там мені допомагали й словом й ділом.

Коли завагітніла четвертим — це вже здавалося занадто. Чоловік був проти. Казав, що й трьох на ноги важко поставити, не те, що чотирьох.

Та під час вагітності я захворіла, лікарі відмовилася робити мікро аборт, поки не вилікуюсь, а потім залишився лише один варіант звичайний аборт — щипцями. Не хотілося цього робити. Тоді у кризовому центрі мене направили у Life центр “Збережи життя”. Там я познайомилася з Оксаною Валенчук. Мені допомогли матеріально та духовно, розповіли, як молитися, і те, що є Бог, який завжди допоможе. Там я відчула підтримку, і що можу народжувати, бо є кому допомогти.

Так у мене народився синочок, якого ми назвали Дімою. З Life центру допомагають речами, є психолог, який раз на тиждень безкоштовно приходить до нас, займається зі старшою дитиною.

Чоловік балує найменшого і допомагає мені, а я радію з того, що у мене є чотири захисника, завдяки яким я щаслива.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: