Я з дитинства не знала маминої любові. Вона була наркоманкою, сиділа у в’язниці, мене виховувала бабуся. Коли мені виповнилося 9, бабуся померла, і тоді я почала жити у родичів, то в одного, то в іншого. Врешті мене забрала мама і відвезла у Смілу, до свого коханця. А потім і залишила там жити. Він був циган, і разом з ним жили всі його далекі й близькі родичі.
Там я і познайомилися зі своїм першим коханим. Тоді я не знала що таке контрацепція, ніхто не розповідав. Так народилося троє дітей, всі погодки. Першого виносила у 13 років.
Ми прожили чотири роки, спочатку було нормально, а потім він почав простягати на мене руку, пити, вигрібати з дому всі гроші. Де б не сховала він всюди знаходив.
Так було, поки моя доця не захворіла. Я пролежала 8 з половиною місяців у лікарні. Ніхто навіть не шукав мене, ніхто не допомагав. Підробляла в цей час, як могла, обробляла і перепродувала горіхи, скуповувала метал. Тоді мені було 16 років, і я вже зрозуміла, що сподіватися я можу тільки на себе. Назад я вже не повернулася, переїхала в Черкаси. Доводилося залишати дітей вдома, і йти на роботу. Тут і познайомилася з другим чоловіком. В нас народилася одна дитина, потім друга. Мій другий чоловік працював, та в якийсь момент у нього з’явилися проблеми зі спиною. Почалися скандали і один раз він навіть підняв руку на мене.
Скандали були дуже часто, і я звернулася у кризовий жіночий центр. Мені допомагали словом і матеріально. Тоді я вперше відчула, що про мене, хтось може турбуватися. Плачу досі, як це згадую.
Також у центрі мені розповіли про Божу любов, і я почала ходити у церкву. Чоловік був проти цього, постійно сварився. Тоді мені найбільше хотілося його покинути, та в центрі мені порадили молитися за мир, стало краще.
А потім я три тижні лежала в лікарні з синочком, лікували нирки, саме там я зрозуміла, що давно немає місячних. Зробила тест і виявилося, що вагітна. Стало неймовірно страшно. Чоловік тоді не працював, я підпрацьовувала де могла. В мене вже було п’ятеро дітей! Шостого я не потягнула б сто відсотків! Так мені казали всі близькі люди, та й чоловік їх підтримував, і ми назначили в лікарні дату аборту.
Перед тим як відправитися у лікарню, я поговорила з Анжелікою з кризового центру. Вона мене відмовляла від цього, та я розізлилася і кинула слухавку.
Коли ми їхали до лікарні я дуже злилась, я відчувала, що в мені жива дитина, не хотілося її втрачати. Чоловік був зі мною, та я не хотіла з ним говорити. Слава Богу, він все зрозумів, і коли ми приїхали до лікарні, сказав, що їдемо назад, і нічого робити не будемо. Я зраділа.
А на наступний день подзвонила Оксана Валенчук, мої контакти їй передала Анжеліка. Вона розповіла про Life центр “Захисти життя” і запропонувала свою допомогу. З того часу вона дуже підтримувала мене, я дізналася, що виявляється є люди, яким я не байдужа. За 28 років життя я такого не відчувала. Вони досі дуже допомагають нашій сім’ї.
Зараз мої донечці-красуні вже 4 місяці. У нас є все необхідне. Чоловік зараз підпрацьовує, а чого не вистачає – нам додають у центрі.
Я відчуваю себе щасливою, коли дивлюся на своїх дітей. Я повірила в Бога і тепер молюся за кожного з них. І хоч буває важко, та зараз у мене вже є кому підтримати, та є Бог на якого я можу сподіватися.
