Християни — це люди, які повинні жити Богом і відчувати Його неймовірну близькість. Та на практиці це не завжди так. Ми занурюємося у світ, в якому є безліч земних проблем та невідкладних справ і часто навіть забуваємо подякувати Господу за новий день, для якого Він нас пробудив. Та є й ті, кому земне життя не є перешкодою бути Божою дитиною.
Ворона Ольга, щира християнка, яка постійно відчуває Божу присутність і може вільно спілкуватися з Ним та отримувати моментальні відповіді розповідає про свій шлях до спасіння.
Пізнавати Бога я почала ще в дитинстві, через мого дядька, Анатолія Івановича, пастора церкви в Думанцях. Я часто бувала у його домі і бачила всі ті речі, які мали б привести мене до Господа. Я бачила Біблію, бачила красиві картини на стінах та християнські написи. Мене завжди приємно дивували стосунки у родині дядька, те, як він ставиться до своєї дружини і як виховує дітей. Також, не раз я бачила, як всією родиною вони молилися. Це все мені, маленькій дівчинці, дуже подобалося, але, на жаль, в своїй родині такого я не бачила.
Та, згодом всі “дитячі захоплення Богом” минулися. Життя продовжувалося і воно дуже відрізнялося від того, яким його бачила маленька дівчинка в родині дядька. Та переломним моментом стало покаяння батька Ольги. Володимир Іванович, будучи вже зрілим, сформованим чоловіком, визнав всі свої гріхи перед Великим Творцем і пообіцяв служити йому добрим сумлінням.
Звісно, отримавши дар спасіння, найбільше Володимиру хотілося, аби вся його родина славила Бога і мала надію на вічне життя з ним. Чоловік почав розповідати доньці про те, як добре жити з Господом і запрошувати її до церкви. Та, зрозуміло, що у розквіті сил, коли хочеться потанцювати, випити чогось міцнішого й розважитися, йти до церкви зовсім немає часу.
Я любила і випити, і погуляти. А ще дуже любила танцювати, тож на дискотеки ходила з надзвичайним азартом, – пригадує Ольга, – та, мабуть, це, дійсно, правда, що Своїх дітей Господь вибирає. Він обрав мене і протягом довгих років Він говорив до мене, от тільки я не хотіла чути той голос.
Та згодом, після довгих вмовлянь від батька, жінка наважилася піти до церкви. Вже тоді Ольга почала важко хворіти і це, також, якоюсь мірою вплинуло на таке рішення. Вона сиділа на останніх рядах, ніби ховаючись від когось, і уважно слухала Слово Боже.
Я приходила до церкви і там мені все подобалося, я почувалася добре. І хоч те диявольське життя, у якому я жила не хотіло відпускати мене, я відчула, що я вибрана, вибрана Царем над царями і Богом над богами.
Проте, покаяння Ольги не було рішенням, прийнятим зопалу, через проблеми в житті та хвороби. Жінка пояснює це зовсім з іншого боку, правильного.
Я відчула те батьківське тепло, добро, відчула всеосяжну любов, якою мій Бог полюбив цей світ і особисто мене. Я розуміла, що за всі ті речі, які робила в своєму житті, я заслуговую на вічні муки, проте, мій Небесний Батько виправдав і врятував мене.
Того дня, коли Ольга прийняла Господа у своє серце, разом з нею раділа уся церква, а особливо щасливим був батько. Адже тепер він точно впевнений, що його донька буде у вічності поруч з ним.
Та після покаяння жінка не перестала відчувати Божу любов та Його чуда в своєму житті. Вона часто плаче, проте це особливі сльози, сльози радості і вдячності Творцеві.
Чому я часто плачу? Бо інакше не можу висловити свої емоції від того, як Бог працює в моєму житті. У скрутних ситуаціях, коли я не знаю, як мені вчиняти, я молюсядо Бога і він моментально відповідає мені. Кожне моє прохання, про яке я молюся з вірою, Господь виконує. Я постійно відчуваю Його присутність, відчуваю, що Бог завжди біля мене. Я ніколи не могла подумати, що така близькість можлива, але це реально, варто нам лише захотіти.
Часто буває, що Бог не відповідає на молитви. Чому так стається? Напевно тому, що не всі знають Його особисто. Люди можуть знати, що Бог існує, ходити до церкви час від часу. Але ті, хто ніколи не отримував відповіді на свої молитви, напевно, не знають Бога особисто. Більше того, вони не отримали прощення гріхів. Як це стосується відповідей на молитви? Ось як: “Ото ж бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати і Його вухо не стало тяжким, щоб не чути, бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув…” (Ісаї 59:1-2).
