Сьогодні своїм шляхом до Бога і всім тим, що пережила, ділиться щира християнка Вітряк Валентина.
Як і чому ви почали шукати Бога?
Чесно кажучи, Бога в житті я не шукала, але в якийсь момент опинилася в такому становищі, що іншого виходу вже просто не було. Я була звичайною грішною людиною, яка ніколи не чула Слова Божого, але часто думала про те, що буде зі мною після смерті. А життя моє на той час було дійсно, як то говорять, “на межі” і могло обірватися в будь-яку хвилину. І з часом настав такий період, коли моя душа почала терпнути зі страху від незнання про те, що буде зі мною далі.
Певне, що такий страх міг з’явитися лише у людини, яка почала дійсно прагнути до Бога, до Його отцівської любові та захисту. На той час Валетнина працювала у лікарні в селі Червона Слобода і згадувала, як до них приїжджала група віруючих людей, які несли слово Боже через проповідь, молитву, вірші та чудові хвалебні псалми.
Я згадувала тих щасливих християн, серед яких були і маленькі дітки, і люди старшого віку. Проте, з того дня якось по-особливому запам’яталися мені слова віруючої бабусі. Вона говорила: “Діти мої, не моліться до ікон, там немає Бога. Бог живий і вічний, Бог невидимий, але ми можемо відчувати Його у молитві до Нього самого, а не до якихось святих. Адже святий тільки один Господь! Вірші, пісні, люди, атмосфера, – все це торкалося моєї душі, як і слово, яке говорили проповідники. Я була дуже уважним слухачем, але незважаючи на все моє бажання, я не могла зрозуміти, про що вони говорять. Це було закрито для мене, грішниці, яка не хотіла визнавати свої гріхи, змінювати життя та служити Творцеві Неба і Землі.
Наш із вами Господь Бог має особливий план для кожної людини та особливий час і спосіб, у який людина пізнає Його і ріки Божої благодаті проллються на неї. Для Валентини такий час настав не одразу, тому і розуміти Писання вона не могла. Але в душі вже були ті краплинки, які не давали жінці забувати про те, що Бог є, і Він живий. Тож, згодом, коли грунт був готовий для того, аби в нього сіяли — Господь почав діяти.
Я пам’ятаю, як одного дня мама покликала до своєї хворої доньки віруючих людей, то були брат Дмитро Гнатович і регент із церкви “Дім Євангліє” Віктор. Тим часом я поверталася з роботи і мене також запросили послухати слово. Сьогодні я хвалю і величаю Господа, що того дня Він не залишив кам’яним моє серце, забрав він мене байдужість, не дав відмовок про тяжкий робочий день. Я дякую Богові, що того вечора опинилася там, серед Його дітей, у Його слові. Мені було дуже цікаво слухати проповіді Дмитра Гнатовича, він обережно доносив до мене такі важливі і, здавалося б, зрозумілі і без пояснень, проте закриті для мене на той час істини. Звісно, як земна людина, я не могла одразу відкинути від себе все земне. Я почала думати про те, як стомилася, про те, як багато у мене роботи вдома. Але було щось, що не давало мені піти і я залишилася до кінця зібрання. Виявилося, що такі служіння відбувається кожного тижня і, чесно кажучи, я вже немогла дочекатися наступного.
Що вам найбільше подобалося у ході служіння.
Я дуже любила музику, любила співати. І коли почали приїжджати талановиті музиканти — я просто не могла наслухатися. Пам’ятаю й досі, як приїжджали Орленкова Олена з чоловіком, Ключник Паша і Олена. Вони славили Господа піснями, грали на музичних інструментах і це давало мені відчуття якогось особливого наповнення, відчуття щастя та вдячності, любові. Саме на таких зібраннях я навчилася молитися, навчилася читати і розуміти Слово Господнє, навчилася славити Бога піснею.
Валентина знайшла спільну мову зі служителями та їх дружинами і вони запросили жінку до церкви “Дім Євангліє”. Не зважаючи на свій тяжкий фізичний стан, на болі, які їй доводилося терпіти, поїздка відбулася. Над жінкою молилися пастор та диякони, її нові знайомі тут і головне — вона сама.
Я сиділа і просто не могла повірити тому, на що здатен Бог, якого я ще вчора навіть не знала. Усім своїм тілом я відчула дивовижне зцілення. У свої 30 з гаком я була повністю розбита і фізично, і морально, і тим паче духовно. Але Бог зробив чудо і забрав мої недуги. Я не могла повірити своєму щастю і думала про себе “Перший день в церкві і я вже маю зцілення, а що ж буде далі? Невже може бути щось краще?”
Наступної неділлі Валентина покаялася. Вона визнала кожен свій гріх перед Великим Творцем, вона визнала своїм Спасителем Ісуса Христа, Сина Божого, який омив і відновив її до життя Своєю святою кров’ю.
Це було не просто покаяння, а справжній крик душі. Було багато сліз, багато нових для мене емоцій і вражень. Але я справді бачила, що моє життя почало налагоджуватися, коли я пізнала Бога. Проблеми вирішувалися, духовний і фізичний стан покращувалися, мені стало легше жити і я відчувала це.
Тож, з моменту покаяння у житті Валентини відбулоася багато змін. Також, побачила вона і чудеса, які Господь з радістю робить в житті Своїх улюблених дітей.
Які чудеса Господь вчинив у вашому житті?
Серед найважливішого, то це те, що мій чоловік та його мати перестали пити. Так, він досі не прийшов до Бога, але я вірю, що у Господа є свій план на кожну людину і мій чоловік вже близько до усвідомлення своєї гріховності. Також, одного разу через мене Господь показав іншим силу молитви, віри і свою всесильність. Моя племінниця Леся, яку я дуже люблю, мала ракову пухлину в нирці і вже готувалася до серйозної операції. Я пам’ятаю, як приїхала до неї в лікарню і сказала “Не плач, я буду молитися за тебе, пухлина зникне за ніч, ось побачиш!” Я не знаю звідки бралися ті слова, вони ніби лилися мимовільно, я промовляла їх навіть не думаючи. І от наступного дня їй знову зробили обстеження і лікарі просто не вірили тому, що бачили. Не було не те що пухлини, не було навіть нирки, тільки рідина.
Якщо ви ще маєте близьких та рідних вашому серцю людей, які ще не примирилися з Богом — продовжуйте молитися за них і пам’ятайте, що Господь діє по-особливому у кожному серці. І так як краплинка за краплинкою наповнювалося серце Валентини Словом Божим і Його благодаттю, так і кожна людина, яка визнає Ісуса Христа своїм особистим Спасителем, стане Його дитиною, яка достойна вічного Царства Несбесного.