Владико Іоане, розкажіть, будь ласка, як виникло свято Маковія?
– Насправді 14-го серпня православні церкви, які живуть за старим стилем, святкують не Маковія, а день винесення древ чесного животворчого Хреста, а також згадують мучеників Маккавеїв. За новим стилем це свято припадає на 1-ше серпня, але оскільки ми “відстаємо” на 13 днів, воно припадає на 14-те.
Ці дві події розділяє близько 1 000 років. Ще у другому столітті до Різдва Христового в Ізраїлі панували перси. Їх панування супроводжувалося не тільки пригнобленням народу, а й прагненням змінити їхню віру – відвернути від віри в істинного Творця і змусити поклонятись грецьким богам. Багато ізраїльтян під страхом смерті відверталися від Бога і приносили жертви поганським богам, але були й ті, хто боровся проти цього. Їх називали Маккавеями. Одні з найвідоміших цих борців – старець Єлеазар, Соломонія та сім її синів.
Суспільне ЧеркасиСтарець Єлеазар був священником у храмі. Його примушували принести жертву чужим богам, проте він відмовився. Тоді його попросили удати, ніби він їсть це ідоложертовне м’ясо. І до цього його спонукали навіть ті ізраїльтяни, які зрадили свого Бога. Проте і від цієї пропозиції він відмовився зі словами “Я можу обманути людину, але не можу обманути Бога”. Тож його віддали на тортури та смерть.
Сім синів Соломонії також відмовилися поклонятись ідолам. Їх один за одним жорстоко мучили та вбивали на очах у матері. Вона до останнього підтримувала своїх синів, бо знала, що це була смерть заради вічного життя. Опісля ж стратили і її.
І хоч вони жили у старозавітній період, християнська церква визнає їх святими.
Головною цінністю життя Маккавеїв було не земне, а вічне, тому в цьому вони для нас є прикладом. До вічного життя ми маємо готуватись, поки живемо. І заради нього варто жертвувати земним.
У народі існує кілька назв свята. Як вони виникли та чи є вони правильними з огляду на історію?
– Це суто українська традиція – у практиці візантійських церков її немає. Очевидно, так називали, тому що саме в цей час дозрівали різні плоди. Через неправильні тлумачення різних етнографів, почали називати один Спас Медовим, інший Яблучним, ще якісь незрозумілі назви з’явились. Насправді немає Спаса ні медового, ні яблучного, є наш Спаситель – Христос Господь. Освячення плодів ніяк до нього не прив’язується. Це лише вияв нашої подяки Богові за те, що він дає нам можливість жити у його творінні і користуватися усім собі на користь і задоволення.
