Із історії життя Степана
«Слухаючи це, вони палали гнівом у своїх серцях і скреготали на нього зубами. Але Степан, сповнений Святого Духа, поглянув на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога, і сказав: Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога!» (Дії 7:54-56)
Перший мученик Степан ділиться Євангелієм Ісуса Христа перед синедріоном. Його звернення завершується побиттям Степана камінням. Чим повчальна ця історія?
В останні хвилини свого життя Степан дивився на небеса. Це був момент служіння, проповіді, співчуття, любові і переживання за свій народ. А ще був біль від зустрічі зі смертю.
Що дало йому сили стати першим прикладом людини, яка за віру в Ісуса Христа віддала своє життя? У ті хвилини він дивився на Бога. Ми читаємо, що Степан бачив, як праворуч Бога стояв Ісус Христос.
“… прямуймо до тієї боротьби, яка перед нами, дивлячись на Проводиря і Вершителя віри, на Ісуса, Який, незважаючи на сором, замість належної Йому радості перетерпів хрест і сів праворуч Божого престолу” (Євреїв 12:1-2)
У той момент, коли поглядом віри Степан дивився на Ісуса, Христос не сидів праворуч престолу Отця. Він стояв. Бог співпереживає, коли ми зустрічаємо біль і страждання на цій землі.
Де Христос перебуває сьогодні?
Щоб отримати відповідь на запитання, яке ми ставили на початку, важливо подумати: де Бог відносно мене? Якщо я далеко від тих, хто потребує допомоги, то і Бог здається далеким. Кожен раз коли ми зустрічаємося з військовими, капеланами, медиками, волонтерами, які дуже часто наражають себе на небезпеку, ми чуємо від них свідчення. Вони розповідають, де є Бог. “Бог був там, де небезпечний вибух, де постріл снайпера”.
Сьогодні Церква Ісуса Христа, як Його тіло, є вираженням Бога на цій землі.
Ісус Христос є в образі людей, які рятують життя інших.
Скоро завершиться другий рік повномасштабного вторгнення. Десять років війни в Україні з 2014-го року. Але де Бог? Бог завжди там, де біль і страждання, щоб рятувати, зцілювати і допомагати. І навіть коли нам здається, що це не так, ми знаємо: Ісус Христос не сидить праворуч Небесного Отця. У такі моменти Він стоїть і готовий прийняти в небесні оселі кожного, хто у земному житті покличе Його.
Призначення церкви і кожного із нас у тому, щоби свідчити про спасіння іншим людям. І в усякій небезпеці свого життя люди можуть довіряти Богу і мати обітницю, що Він їх врятує. І навіть якщо цього не станеться, то ми, віруючі люди, маємо впевненість, що Бог люблячим поглядом і обіймами радо зустріне нас, а наше життя використає як свідчення про Свою славу.
Джерело: baptyst.com
