Обітниця – це урочиста обіцянка, яку людина давала Богові, зобов’язуючись виконати якусь справу, принести жертву або дар, розпочати якесь служіння чи стримуватись від того, що саме по собі не було протизаконним. Людина давала обітницю добровільно, з власної волі. Обітниця мала таку ж силу, як клятва. Вислови «клястися» і «давати обітницю» іноді вживаються в Біблії разом.
Ісус дав нову заповідь щодо обітниць. «Ще ви чули, що було стародавнім наказане: “не клянись неправдиво”, але “виконуй клятви свої перед Господом”. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над це, то те від лукавого» – (Матвія 5:33-37).
- Буття 28:20-22 – «І склав Яків обітницю, говорячи: Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам’ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі!».
- Числа 30:3 – «Коли хто складає обітницю для Господа або присягне присягу заректи зарока на душу свою, хай той не порушить свого слова, нехай зробить усе, як вийшло було з його уст».
- Римлянам 1:31-32 – «Нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке».
- Приповісті 20:25 – «Тенета людині казати святе нерозважно, а згодом свої обітниці досліджувати».
- Матвія 15:5-6 – «А ви кажете: коли скаже хто батьку чи матері: те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові, то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою. Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово».
- Римлянам 14:5-6 – «Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання. Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові».
- Екклезіяст 5:4-5 – «Краще не дати обіту, ніж дати обіт і не сповнити! Не давай своїм устам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: Це помилка! Пощо Бог буде гніватися на твій голос, і діла твоїх рук буде нищити?».
- Якова 5:12 – «А найперше, браття мої, не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! Слово ж ваше хай буде: Так, так та Ні, ні, щоб не впасти вам в осуд».
- Левіт 19:12 – «І не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім’я Бога свого. Я Господь!».
- Ісая 62:8 – «Господь присягнув був Своєю правицею й потужним раменом Своїм: Направду, не дам уже збіжжя твого ворогам твоїм, і пити не будуть чужинці твого виноградного соку, що ти працював біля нього!».
Принцип для християн тут очевидний: не кляніться ні перед Господом, ні одне перед одним. По-перше, ми не можемо знати напевно, чи зможемо виконати свою клятву. Той факт, що ми схильні до помилок у міркуваннях (а це є складовою нашої гріховної природи), означає, що ми можемо давати обітниці через нерозважливість або незрілість. Крім того, ми не знаємо, що принесе майбутнє – це знає лише Бог.
Якщо ми дамо необачну обітницю та усвідомимо, що не можемо або не повинні її виконувати, то нам слід визнати це перед Богом, пам’ятаючи, що «Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» – (1 Івана 1:9).
