Півтора відсотки дитячого населення України живуть і виховуються в інтернатах. Це 106 000 дітей, з яких 18% сироти, а 82% має батьків. Сироти не знають, якою може бути сім’я з мамою та татом. Узяти дитину в сім’ю та допомогти їй стати членом суспільства допомагають соціальним сиротам прийомні сім’ї.
Сім’я Домашів нещодавно поповнилася на чотирьох діток. Вже 6 років у них живе два прийомних хлопчики. Мама сімейства Ніна дуже хотіла виховувати ще й дівчинку.
Умовляла чоловіка взяти одну або дві дитини, здавалося, більше потягнути не буде сил. Та сталось інакше.
“Ми заїхали до одної прийомної родини, і вона каже, що бачила на фотографії таких дітей, таких дітей! Там дівчатка й двійнята, а я така стою й дивлюся, і чоловік стоїть і мовчить, думаю, нічого проти не каже. Приїхала додому лягла і лежу мовчки. Чоловік питає: “Ти що думаєш да?” Я кажу: “Да!”. Написала начальниці служби, а вона каже: “Якраз хотіла у вашу сім’ю їх”, – згадує прийомна мама та усиновлювачка Ніна Домаш.
Три дівчинки і один хлопчик доєдналися до родини Домашів місяць тому. Про їхніх рідних нова сім’я багато не говорить. Кажуть лише, що спочатку мама покинула сімейство, а потім і чоловік віддав малюків у дитячий будинок. Зазвичай у таких ситуаціях дітей з однієї сім’ї не розлучають, щоб не додавати їм стресу. Вони рідні, а значить, мають бути поряд. І навіть у новій сім’ї додому малюки не просяться.
“Назад не хочу повертатись. Тут краще”, – каже прийомна дитина Настя.
Ніна каже, що все склалося так, щоб саме ці діти потрапили до їхньої родини. Вона вірить, що допоміг їй та чоловікові у цьому Всевишній. Подружжя й навчальні курси пройшло раніше, ніж мало, й усі документи зібрало швидко. І незважаючи на те, що сім’ї довелося потіснитися, поповненню дуже раді.
“Раніше до цих дітей, ніби на одному місці крутилася і все, важко було. А ці діти стали для нас благословенням від Бога. Я дивлюсь на них і вони мені наскільки дорогі, наскільки рідні стали! Мені зараз із шістьма легше, ніж було з двома”, – відзначає прийомна мама, усиновлювачка Ніна Домаш.
У вихованні прийомних дітей в сім’ї Домашів великий досвід. З першими хлопчиками було дуже тяжко. Діти довгий час залишались у стресовому стані.
“Я не знаю, чи через травму, чи це гени, та старший не реагує на зауваження”, – каже Ніна Домаш.
Батько сімейства Ярослав каже – що найголовніше – це любити дітей та мати велике терпіння. Зараз із хлопцями вже простіше, роки життя у родині позитивно на них вплинули. Про нову сім’ю відгукуються з любов’ю і радіють простим речам.
“Найбільше подобається, як мама і папа за мною доглядають, купують одяг”, – каже усеновлений хлопчик Олександр.
Більшість соціальних сиріт в Україні мають батьків. Дуже часто така ситуація стає замкнутим колом.
“Один із факторів, чому батьки створюють ненормальні умови існування утримання, проживання в родині, є їхня занедбаність ще в дитинстві. Батьки отримують ненормальні умови проживання зі своїми батьками. Й так ланцюжок цей триває, начебто щось спадкове”, – каже завідувачка сектору служби у справах дітей, які потрапили у складні обставини, Черкаської міськради Наталя Молчанович.
Розривають це порочне коло ті сім’ї, які вкладають у поняття батьківства та материнства щось більше, ніж біологічну функцію. Взяти дитину в сім’ю та допомогти їй стати членом суспільства, а згодом утворити власну родину, допомагають соціальним сиротам прийомні сім’ї.
“Зазвичай у нас у Черкасах виявляють бажання стати прийомними батьками віруючі люди. Вони мають бажання, вони мають вдосталь любові, що нею поділитися з дітьми, які позбавлені батьківського піклування. Діти потребують і любові, і підтримки, і захисту”, – каже головна спеціалістка служби у справах дітей сектору опіки, піклування та влаштування дітей Черкаської міськради Олена Реберченко.
Аби взяти дитину у сім’ю, потрібно мати любляче серце, мужність та віру. А також серйозну підготовку й відповідну освіту. Діти варті того, аби їх любили і приймали. Ми не знаємо, як складеться наше майбутнє, але ми можемо подарувати його дітям.
