Щоб врятувати життя черкащанину, серце везли на автомобілі майже двісті кілометрів — від Умані до Черкас. Донором став чоловік, який помер від інсульту.
Про це Суспільному розповів 58-річний пацієнт кардіоцентру Олександр Прилуцький.
Пан Олександр з недугами серця бореться майже 15 років. За цей час пережив інфаркт, та, як наслідок, мав серцеву недостатність.
“Останні п’ять місяців, щоб встати з ліжка мені треба було зробити як мінімум три спроби, щоб я не втратив свідомість.
Врятувати його мала трансплантація. На неї чекав не довго, додав пан Олександр:
“19 січня зателефонували о сьомій годині ранку, трансплантолог Артем каже: є серце, чи згодні ви на трансплантацію. Звісно, ми кажемо, що згодні. Я не хвилювався, я відпустив ситуацію. А потом уже мені розказали яка була Санта Барбара”.
Кардіохірург Олег Журба. Фото: Суспільне Черкаси
Річ у тім, пояснив кардіохірург Олег Журба, що донор був за 200 кілометрів — в Умані. Здолати такий шлях швидко, і без авіації, задача не з простих. На все мали не більше чотирьох годин:
“Від початку забору до того часу, поки воно заб’ється в інших грудях. Якщо говорити про транспортування авто, то як мінімум 2,5 години, тобто у нас на все про все лишилося 1,5 години. Але все-таки ми прийняли рішення, ми дякуємо екстреній медичній допомозі”.
Водій Андрій Капшутарь. Фото: Суспільне Черкаси
За кермом екстреної допомоги був Андрій Капшутарь. Пригадав: аби встигнути, доводилося чимдуж тиснути на газ:
“Хвилювався звісно, але був певен, що машина заправлена, справна, знаю дорогу, був певен, що доїду без пригод”.
Олег Журба додав: наші хірурги тихо помолилися, коли водій їхав під двісті кілометрів за годину.
Фото: Черкаський обласний кардіоцентр
Серце доставили вчасно, та надалі зіштовхнулися з новою проблемою:
“Під час скорочення серця, спочатку воно скорочувалося непогано, а потім настав якийсь такий момент, була пауза, і в операційній була така атмосфера дуже напружена. Навантажували, навантажували й воно почало скорочуватися. Кардіохірурги були дуже стомлені, я пішов додому відпочивати, а анестезіологи лишилися з пацієнтом”.
Селфі з реанімації. Фото: Черкаський обласний кардіоцентр
Та вже на ранок хірург отримав фото, де Олександр усміхається та передає привіт рідним з реанімації. Відтоді минув майже місяць, нині пацієнт одужує.
Почувається добре, підтвердив Олександр. Смартгодинник, додав, не обмане:
“Вже вчора я пройшов свої три тисячі кроків, сьогодні зранку уже дві, думаю до вечора буде чотири, із кожним днем все краще. Серце я не відчуваю. Таке серце, як було в мене у дитинстві”.
Син пацієнта Ігор. Фото: Суспільне Черкаси
Вперше за місяць не через скло, а наживо Олександр спілкується з дружиною та сином. Тепер, коли повноцінному життю тата нічого не загрожує, надолужуватимуть втрачене – розповів син Ігор:
“Як тільки він одужає, я його зводжу на риболовлю. Також він хоче повернутися до роботи. Ми ремонтуємо автомобілі, він це любить, і будемо займатися цим ділом разом”.
Авторки: Тетяна Недбайло, Анастія Столбова
