Руферінг – смертельне захоплення, яке не потрібне нашим дітям. Історія черкащанина

Цієї зими у  Львові внаслідок ураження електричним струмом загинула 15-річна дівчина, яка намагалася зробити селфі на товарному вагоні.

Руферство

Руферство – це міська субкультура, прихильники якої забираються на високі дахи, ризикуючи життям. .

Їхні фотографії та відео користуються популярністю, в першу чергу серед підлітків, збираючи сотні тисяч переглядів і лайків. Ця віртуальна слава спонукає нових одчайдухів поставити на карту своє життя.

Історія черкаського руфера

Черкащанин Артем (ім’я змінено)займається руферством з восьми років. Зараз йому п’ятнадцять. Найбільша вежа, на яку він забирався, – близько 200 метрів заввишки. Бувало і таке, коли ледь не зривався, та обходилося синцями.

“Там лізеш уверх і там довга драбина просто  вверх і там треба або швидко злазити, або і швидко лізти вверх. Іноді ноги зацепляються, або портфель і можна вдаритися ногою, дуже боляче”, – каже руфер Артем.

Зазвичай хлопець дереться на дах будинку за свіжою порцією емоцій та лайків. Наверху робить фото та виставляє  в Інстаграм. Зі страховки у хлопця лише м’язи та швидка реакція.

“Треба  фізичну підготовку. Я займаюся спортом, щоб не впасти. Також я іноді  не просто фоткаюсь, а роблю зацеп. Це коли наверху висиш на одній руці. Можна і впасти, просто треба гарну фізичну підготовку”, – каже руфер Артем.

Руфество – вид смерті

Такий ризик власним життям – це вже вид смерті, проте психологічної, каже психолог. Адреналін стає наркотиком, тільки таким, який організм продукує сам для себе.

“Феномен психологічної смерті. Для того, щоби я знову я відчувала, що живу, – мені потрібна ця ризикована ситуація. Я з неї виходжу, і я наче відновлююся. Й це замкнуте коло”, – відзначає кандидат психологічних наук Наталія Шавровська.

Руфінг в Україні перебуває за межами закону, проте це не зупиняє любителів адреналіну.

Види руферства

Ще одним екстремальним захопленням є скайуокінг, що перекладається як “прогулянка по небу”. Скайуокери забираються на найвищі точки міста – мости і башти – без страховки та спорядження.

Ще є зачепінг. Найчастіше зачепери використовують у своїх цілях громадський транспорт. Вони полюбляють їздити на підніжках трамваїв, тролейбусів, електропоїздів або вагонів метро. Іноді їздять між вагонами метро та електропоїздами або чіпляються за будь-які виступаючі частини транспорту. Найризиковіші катаються на дахах вагонів.

Ще один різновид зачепінгу, коли хлопці забираються на дахи будинків і, тримаючись за край даху або якісь його виступаючі частини, висять у повітрі.  Усе це вкрай небезпечно і не раз призводить до смерті, інвалідності чи тяжких травм.

Чому діти цим займаються

“Соцмережі – так, це заразно. Зараження – це один із механізмів механічного впливу. Воно працює. Конкуренція? Мене просто можуть взяти на “слабо”. А що? Я наче б і не вмотивована була б. Але! У колі своїх однолітків я точно можу зробити те, чого вимагає найближче оточення”, – відзначає кандидат психологічних наук Наталія Шавровська.

Технологічний прорив ХХІ століття приніс свій «побічний» ефект. Небезпечні ігри та квести поширюються через соцмережі. Діти наслідують своїх кумирів. І в складних внутрішніх переживаннях обирають ризик своїм життям, як вихід із ситуації.

“Будь-які поведінкові відхилення – це спілкування з суспільством на предмет SOS [сигнал тривоги – прим. ред.]. Побачте, подивіться, у мене є проблема. Але просто дитини не навчили так говорити, і він не просить допомоги, він виживає. Я таких дітей називаю “діти протягу”: діти-руфери, діти-клептоман. Ось так вони сигналізують про те, що у них неприємності, про те, що у них біда, або про те, що вони нікому не потрібні”, – каже  завідувачка сектору з питань попередження безпритульності, бездоглядності та захисту прав дітей Черкаської міськради Анжеліка Добровольська.

Проте це шлях у нікуди. Захоплюючись такими речами, підлітки ризикують стати каліками або навіть загинути. Найчастіше так ризикують діти, про яких забули їхні батьки.

Вплив батьків

“Це сім’ї, де низький соціальний статус, і переважно це сім’ї, де батьки часто розлучаються, і дитина не потрібна батькам. Коли чи то мама, чи тато влаштовує своє особисте життя, і вже ця дитина поза межами уваги. Також це сім’ї неблагополучні, на жаль. Ми приходимо на адресу і розуміємо, чому дитина себе так поводить, бо кращих[соціальних і психологічних умов вона, на жаль, не бачила”, – відзначає заступник директора школи з виховної роботи Тетяна Подгорнова.

“Усвідомлення цінності власного життя відбувається, по суті, ще в утробі матері, в залежності від того, як жінка ставиться до вагітності. Тобто якщо вона скоригувала оце ставлення, якщо приймає цей факт, то вона цінує дитину і в подальшому вона ставиться до дитини, як до цінності”, – відзначає кандидат психологічних наук Наталія Шавровська.

Захоплення екстримом переростає в залежність, від якої в одну секунду можна загинути. Тому батькам дуже важливо цікавитись, чим займаються їхні діти.

“Спочатку попитати дитину, чому ти цим займаєшся,, яка першопричина? Тобто якщо ця першопричина, наприклад, лайки в Інстаграмі, то давай подумаєм, яким безпечним методом ми можемо робити, щоб у тебе були лайки в Інстаграмі? Можна ж іншим способом цього досягти. Інколи діти хочуть привернути увагу не тільки свого оточення, але й  батьків. Тоді батьки повинні більше цікавитися дитиною, більше часу проводити з дитиною. Вони потребують уваги і схвалення для себе. Треба дати їм цю увагу. Пояснити, що ти можеш опинитися в інвалідному  — візку аб о мати інші дуже серйозні наслідки”, – каже шкільний психолог Ірина Будавіцька.

Сім’я Артема

Батько нашого героя ще до його захоплення покінчив життя самогубством. Мати часу на його виховання не має. Хлопець опинився наодинці із собою.

“Він постійно жив в атмосфері, коли від нього хотіли позбутися. Всі. Я колись говорила: “Я хочу знайти таку людину, яка б тебе любила”, – каже  завідувачка сектору з питань попередження безпритульності, бездоглядності та захисту прав дітей Черкаської міськради Анжеліка Добровольська.

Нещодавно працівники соціальних служб, які допомагають Артему, зустріли його дідуся, який шкодує, що давно не бачив онука, і хотів би йому приділяти увагу. Та поки що це у планах. А поки хлопець планує підйом на чергову вишку, щоб зробити фото, можливо, останнє у своєму житті…

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *