Мене звуть Валентина. Мені 45років, 20 з них я вживала наркотики. Що до цього привело?Заперечення, бажання бути значущою і романтика: адже це був1984 рік, повний заборон! І ось псевдо-романтика привела до того, що мій перший шлюб був зареєстрований в зоні суворого режиму. Диявольські мережі розставляються спритно. І я, як кролик під гніздом, бадьоро і гордо почала крокувати в прірву, яка зветься пеклом. Найстрашніше, що я цього не бачила. Навпаки – вважала, що у мене все добре, на світ дивилася через велетенські рожеві окуляри.
Заперечення я придбала в сім’ї. Тато був алкоголіком, який паралізований пролежав у ліжку 9,5 років. А мама? Мамочка, мамуся – трудяга. Це любляча, турботлива, віддана мати, яка, якби знадобилося, віддала б своє життя за дитину. Саме працьовитість захопило її. Вона мала трьох дітей і п’яницю-чоловіка, тому дуже багато працювала. Часу для нашого виховання не залишалося зовсім.
Прийшов період життя в який один брат почав випивати, а інший – колотися. Бачачи їх я теж захотіла бути «крутою», «значимою», відрізнятися від цієї сірої юрби. Алкоголь мені не сподобався, тому що це дозволено законом, відкрито для загального вжитку. Інша справа наркотик! Це ризик, заборона! А заборонений плід завжди солодкий. Мене вабило туди, де з друзями збирався мій брат.
І одного разу мене вкололи. Сказати, що мені це вже дуже сподобалося? Ні. Але авторитет, уявний престиж … Мене прийняли в своє коло! І не важливо, що це злочинці. Я прийнята! Я улюблена! Ось така осліплена омана. Я заплуталася в цих мережах на цілих 20, найкращих, наймолодших років. Усі, з ким я вживала наркотики, давно померли, безповоротно пішли у вічність пекла, в тому числі мій чоловік.
Я дякую Богові за Його милість до мене. Адже за весь цей час були десятки моментів, коли смерть дихала наді мною. Двічі хотіли ампутувати ноги по діагнозу «гангрена». Потім була складна операція на внутрішніх органах. Мені встановили діагноз: гангренозний холецистит, перитоніт (загнивання всіх внутрішніх органів). Під час операції зупинилося серце. Я пережила клінічну смерть. Після операції лікарі не давали жодного відсотка на виживання, але Господь знову помилував мене.
Тричі у мене був сепсис, тобто зараження крові. Лікарі махнули рукою на таку пацієнтку. І тільки матуся не залишила мене, день і ніч стояла біля мого ліжка, просила Бога зберегти мені життя. І Він знову вдихнув у мене животворящий дух. Алілуя!
Протягом усіх років вживання наркотиків у мене була депресія, постійно бажання померти. Що я тільки не робила: стрибала з 4-го поверху, різала вени, труїлася снодійним (випила таку дозу, що можна навічно приспати чотирьох). Перебувала в комі три доби і вже хотіли відключати апарат, що підтримує в мені життя, раптом Господь знову торкнувся і оживив мене.
Мене! Постійного пацієнта психлікарні з діагнозами: маніакально депресивний психоз, глибока психопатія, схильність до суїциду. І коли вже не залишилося сил навіть на те, щоб вколотися, коли були перепробувані всі методи лікування (бабки-шептухи, кодування, кращі психологи), я звернулася до Бога, я кричала до Нього у всю міць мого голосу і Він привів мене в реабілітаційний центр, де я пізнала Його любов і знайшла довгоочікувану свободу.
Згодом Бог зцілив мене від цирозу печінки, розсмокталася пухлина на жіночих органах, я дуже багато часу проводжу на ногах і вони зовсім не болять (як раніше).
Зараз, я свідчу про славу Божу, поширюю Євангеліє, служу в центрі, допомагаючи людям з такими ж проблемами, які були у мене. Я дуже багато сміюся і радію.
«… Наші уста повні радости, і мова наша – співу; тоді між народами: «Велике вчинив Господь з ними!»
– Велике вчинив Господь з нами: ми раділи»
Псалом 125
