Бути мамою – великий привілей, але в той же час надзвичайна відповідальність. Доволі часто навіть батьки-християни не знають, як правильно виховувати своїх дітей, аби потім самим же не скаржитися на неслухняну малечу. Сьогодні про секрети правильного християнського виховання поговоримо на прикладі однієї християнської родини. Ірина та Джозеф Бротен мешкають у Північній Кароліні, США, разом зі своїми трьома дітками – старшим сином Ілах’ю, донечкою Евеліною та найменшим благословінням від Бога, синочком Августином. Сьогодні вони з великим задоволенням гостюють у своїх батьків в Україні. Ірина з радістю відповіла на запитання щодо виховання своїх дітей. Крім того, вона дає кілька цінних порад батькам, які хочуть бачити своїх дітей слухняними та щасливими у Господі.
– По-перше, хочеться поцікавитися, як тобі дався переліт. Не кожна мама наважиться сама з трьома маленькими дітьми вирушити в таку неблизьку подорож. Як тобі вдавалося услідкувати за ними і, взагалі, тримати їх разом?
– Насправді, це нелегко, але зазвичай я більше хвилююся з цього приводу, ніж це є реальною проблемою. Полегшує ситуацію і те, що ми вилітаємо ввечері, тож вночі кожен з них на декілька годин засинає. Так сталося і цього разу, приблизно по 4 години дітки спали. Також, в салоні літака показують мультфільми, тож і це є для них розвагою. Адже вдома вони мають обмеження, а тут можна дивитися досхочу. Ну і, звичайно ж, ми дуже багато молимося за дорогу, тому Господь нас охороняє.
– В більшості сімей існує стереотип, що мама суворіша, а тато більш м’який і дозволяє дітям усе, чого вони хочуть. Чи так це у вашій родині?
– Зазвичай так стається тому, що мама проводить з дітками набагато більше часу, ніж тато. Це так і в нашій родині, адже Джозеф працює, а я кожного дня біля них. Але, все ж, у нашій сім’ї тато суворіший, твердіший. Саме тато встановлює певний рівень дисципліни для дітей, і потім, коли його немає вдома, він сподівається, що я буду цей рівень утримувати. І наші діти чудово знають, що якщо вони не послухають маму, то про це дізнається тато і добре їм від цього не буде. Тому, навіть якщо тато нечасто вдома, дуже важливо, щоб саме він встановив для дітей рамки, а вони будуть пам’ятати, що чи тато є, чи немає, а маму порібно слухати.
– У багатьох родинах виникає проблема, як вкласти дитину спати. Дехто з батьків вирішує обрати найлегший варіант і просто беруть малечу до себе у ліжко. Яке ваше ставлення до того, щоб діти спали з батьками і як це питання ви вирішили у вашій родині?
– В нашому ліжку діти не спали. Коли у нас народилася перша дитина, то її ліжечко стояло поряд із нашим. Але синочок так голосно спав, що не могла спокійно заснути я, тож довелося перенести ліжечко в сусідню кімнату. І всі інші дітки, які в нас народжувалися, завжди спали у своєму ліжечку. Зараз, наприклад, мій чоловік працює у нічну зміну, тому інколи я дозволяю своїм старшим діткам одному або іншому приходити до мене. Для них це справжнє свято — спати з мамою у ліжку. Але проблем зі сном у нас ніколи не було. Ми вкладаємо їх завжди в один і той самий час, о 8 годині вечора. Тож, з 8 до 10 години ми з Джозефом маємо час, який проводимо вдвох. Ми читаємо Слово Боже, досліджуємо Його, читаємо християнську літературу, молимося.
– Чи караєте ви своїх дітей? Як і за що? І як пояснюєте їм це?
– Звісно, караємо, тому що вважаємо, що Біблія нас так навчає. Ми говоримо “Мама і тато тебе так дуже люблять! Ми хочемо, щоб ти виріс слухняним хлопчиком чи дівчинкою, тому ми маємо тебе покарати за твій непослух. Коли ти слухняний — ми тебе не караємо, але коли ти неслухняний — ти заслуговуєш на покарання”. Покарання може бути різне, але з нашого досвіду, найефективніше для маленьких діток, таких як наш Августин, 2-3 роки, це різочка, а от для старших — це, наприклад, відправити у свою кімнату на декілька хвилин, або залишити без десерту після вечері, або ж заборонити мультфільми. Також, ми помітили, що якщо ми караємо дітей з маленького віку за їх непослух, то з часом їм потрібно все менше і менше покарання, адже вони привчаються слухатися. Після покарання ми завжди говоримо їм про те, що вибачаємо їх, що дуже любимо і говоримо слова із Біблії, Колосян 3:20, які вони знають вже напамя’ть – “Діти, будьте слухняні у всьому батькам, бо це Господеві приємно!”
– Чи була у вас проблема із тим, щоб прищепити дитині якусь звичку, накшталт, чистити зуби, і як вдалося цього досягти?
– Для того, щоб прищепити дитині якусь звичку, потрібно про це постійно нагадувати. Інколи вже думаєш, що вони навчилися, адже ми їм стільки про це говорили! Але все одно з часом вони забувають і ти помічаєш, що вони цього не роблять. Наприклад, коли вони маленькі, то люблять брати їжу зі своєї тарілки і кидати її на підлогу. І якщо на це просто не звертати увагу або не слідкувати за цим, то вони будуть продовжувати. Тож, доводилося давати по ручках, які роблять такі погані речі. Так само і з чищенням зубів,- поки вони маленькі, зуби їм чистимо ми, а саме так вони до цього і звикають, тож надалі будуть знати, що ця процедура обов’язкова. Для того, щоб прищепити дитині звичку, потрібно мати терпіння, стійкість і ніколи не здаватися, а повторювати і повторювати, доки не випрацюється автоматизм.
– Чи відвідують ваші діти дитячий садок і яке взагалі ваше ставлення, як батьків, до цього?
– Ні, наші діти не відвідують дитячого садочка. Насправді, коли у нас почали з’являтися дітки, я багато про це думала. Дійсно, наскільки б мені було легше, до того ж, з’явилося б більше часу на себе, на якусь прогулянку чи зустріч, та й діткам цікавіше було б. Але потім я почала більше досліджувати, що про це говорить Біблія, що мій чоловік про це думає і ми дійшли до висновку, що, все ж таки, Бог хоче, щоб ми, як батьки, мали найбільший вплив на наших дітей. В Біблії написано, що треба навчати своїх дітей Божому Слову, нагадувати про Божі заповіді вранці, вдень та вночі, коли сідаєш і коли встаєш, але це просто неможливо, коли вони ходять в дитячий садок. Тим більше, в такі маленькі роки, які є формуючими, ми хочемо мати християнський вплив на наших дітей, навчати їх Божим заповідям. Але це було б дуже складно, якби вони відвідували дитячий садок, адже там є багато інших діток, яких батьки не навчають тим цінностям, про які ми говоримо своїм. Щодо школи, то нею ми також вирішили займатися вдома і вже перший рік навчали Ілах’ю. Я дуже хвилювалася, але мій чоловік підтримав мене і все пройшло дуже успішно. Ми дійсно бачимо результат від такого домашнього навчання, яке, до речі, можливе і в Україні, накільки я знаю. Ми займаємося приблизно з 9 до 12 години, але дитина не перевантажується. Йому не обов’язково бігти на автобус о сьомій, він почувається комфортно і в будь-який момент я поруч. Крім того, ми самі обираємо програму, за якою хочемо навчати нашу дитину, адже далеко не все, чого вчать у школах, є прийнятним для дітей з християнських родин. Звісно, завжди є спокуса відправити дітей до дитячого садочку чи до школи, адже тоді мама мала б більше часу на себе. Та коли я думаю, що в майбутньому буде для мене важливішим, то я розумію, що духовний стан моїх дітей залишається завжди в приорітеті. Тому варіант домашнього навчання та виховання, на нашу думку, найоптимальніший для християнської сім’ї.
– Чи дивляться ваші діти телевізор? Як ви до цього ставитеся і як контролюєте цей процес?
– Телевізора у нас вдома немає і ми цьому дуже раді. Взагалі, спостерігаю, якщо в домі є телевізор, то частіше за все він просто завжди увімкнений і діти дуже звикають до його шуму. Інколи наші діти дивляться мультики з комп’ютера. Звісно, тут також є обмеження, тобто, не більше 15 хвилин. Те, який мультик це буде, діти також не можуть обрати самостійно, адже на сьогодні є дуже багато сучасних мультфільмів, які не просто некорисні, а навіть шкідливі для дітей. Тож, вони завжди просять дозволу мами або тата на те, який мультик подивитися.
– Чи мають старші діти якісь обов’язки? Тобто, чи відповідальні вони за щось?
– Вони ще маленькі, тож і обов’язки у них тільки починаються. Мій старший син Ілах’ю, до прикладу, після сніданку завжди збирає крихти, протирає стіл та стільчики. Також, він почав косити траву у нашому дворі, а цього року він навіть покосив траву нашій сусідці і отримав за це декілька доларів. А Евеліна у свої 4 роки ще не дуже готова до серйозних обов’язків, але вона знає, що повинна прибирати іграшки, книги, також, вона допомагає мені сортувати чистий одяг після прання, складати його.
– Підбиваючи підсумок, на твою думку, що є найважливішим у християнській родині?
– На мою думку, саме у християнській родині дуже важливо, щоб вся родина разом мала час спілкування з Богом. Це той час, коли тато, мама та дітки читають Біблію, роздумовують, мають спільну молитву. Також, під час таких сімейних служінь дітки навчаються спокійно сидіти і тоді їм легше витримати дві години служіння у церкві. В такий спосіб діти розуміють, що Бог у нашому житті є не тільки в неділю, а кожного дня. Щодо нас, то ми читаємо Біблію, молимося, вивчаємо вірші та християнські пісні. Також, ми маємо молитовні потреби нашої родини, молитви за наших рідних та близьких, за наших друзів і про все це ми молимося разом. Тож, не полініться виділити 20 хвилин на таке сімейне служіння і Бог буде з вами у всьому!