Він мав померти ще в дитинстві, в армії його хотіли розстріляти, а пізніше в нього згоріла квартира, але всі ці події не похитнули віру пастора та єпископа Юрія Бієвця і все пішло на благо. Юрій Вікторович священнослужитель у третьому поколінні. Був період, коли вся його рідня виїхала до Америки, і він мав ту саму можливість, але чоловік бачив своє покликання в Україні. Зараз він уже 25 років очолює церкву та вірить у Боже чудо, адже неодноразово бачив його у своєму житті.
Я не повинен був жити
Я народився з вродженою вадою серця, а пізніше діагностували ревматизм кісток. Це дві хвороби не сумісні із життям. У 8 років я пропустив цілий рік навчання у школі, лежав і не міг ходити.
Якось моїй мамі сказали, що треба робити операцію, інакше я помру. Тоді після таких операцій виживав один із 5-ти. Вона не погодилася, сказала, що я краще помру в неї на руках, ніж у них на столі. Завдяки Богу я живу й досі. І вже коли йшов до армії, на перевірці сказали, що здоровий. За все слава Богу.
Розстріл, який не відбувся
В армії я не склав присягу, бо не хотів давати обіцянку захищати комуністичні ідеї, адже вони суперечили Божому закону. У 1982 році помирає Брєжнєв і приходить Андропов. Я пам’ятаю, як рота, 150 чоловік вся плакала від цієї новини.
Тоді двох віруючих: мене та Боше – німця викликали у особливий відділ. Боше запустили першого, у відчинені двері я чув: «Ах ти ж фашист, якщо не підпишеш присягу, ми тебе розстріляємо!». На його відмову заскочили автоматники та повели хлопця. Далі була моя черга. «Адже молодий хлопець, шкода стріляти», – казав мені начальник особового відділу. Я відмовився, і автоматники повели мене.
Пам’ятаю молився тоді: «Господи, прийми душу мою. Вистроїлася шеренга, клацнули затвори… і тут брами відчинилися, а там Боше стоїть і кричить «Юрко, йди сюди». Ми, мабуть, ще з півгодини обіймалися і плакали.
Донька, яка випила білизну
Я повертався поїздом із західної України і відчув гостре бажання молитися Мій плацкартний вагон був забитий людьми. Перша думка: “Вибігти в тамбур”. Але в Дусі я зрозумів, що часу не маю. Заплющив очі і почав молитися. Спочатку тихо, а потім голосніше та голосніше. Відкриваю очі, а поряд нікого немає. Весь час я пояснював попутникам що це було. Коли приїхав додому, дружина розповіла, що наша донька випила білизну, це сталося в ту хвилину, коли я почав молитися. Лікарі сказали, що все добре та нічого не пошкоджено. Хоча хлор міг спалити весь стравохід.
5 дітей одні в будинку, що горить
У нашій двокімнатній квартирі, в спальні спалахнула проводка, діти сиділи в залі, дивилися «Суперкнигу». Між кімнатами були тонкі двері із ДСП. І хоча у спальні вигоріло все, діти побачили лише дим. Приїхали пожежники. Тоді старший син відкрив уже гарячий замок і вивів усіх… Пам’ятаю, як мені зателефонували, я забігаю туди, перше запитання: «Де діти?». Заходжу до сусідів, а вони всі дивляться телевізор і дружина теж вже поруч. Побачив, що всі живі, пішов у квартиру до пожежників та з посмішкою почав підказувати де гасити. Пожежник нічого не зрозумів, питає: «А що ви либетеся?».
Цікаво, що на кухні лежала Біблія, і все довкола згоріло, а книга залишилася ціла.
Елітна квартира в подарунок від держави
Коли згоріла квартира, я написав заяву про те, щоб нам видали іншу, як багатодітній сім’ї. Через 15 років мені зателефонували і сказали, що зараз якраз роздають квартири. Я навіть не одразу згадав, про що йдеться. Приїхав, а мені й кажуть: Це елітний будинок у центрі міста. За зайву житлоплощу треба заплатити 30 тис. доларів. Ви згодні?” А грошей не було ні копійки, але я сказав, що згоден. І наші документи пішли на Київ. А там проголосували за те, щоб не треба було доплачувати.
На цьому не скінчилося. Якоїсь миті мені повідомили, що тепер, згідно з новим наказом, квартири віддадуть інвалідам. Але вони відмовилися від житлоплощі, сказали, що їм це забагато. І держава подарувала нам елітну квартиру у центрі міста.
