Як живуть великою родиною та чи планують залишитись на Черкащині, розпитало Суспільне.
У родині дев’ятеро дітей – дві Каріни, Діана, Даня, Артем, Сашко, Лєра, Діма й Вероніка. Найменшому вихованцю шість років, найстаршій –16.
До Черкас вирішили переїхати, коли місто почали активно обстрілювати, розповів батько Євгеній Андронов. За день зібрали найнеобхідніші речі і вирушили в дорогу.
“У нас місто невелике, було два великих серйозних обстріли по центру. Три снаряди потрапили в лікарню та дитячий садочок. Почали стріляти по мирному населенню”, – пригадав чоловік.
Зараз їхній будинок у рідному Марганці пошкоджений ракетами. Колись затишний будинок залишився тільки на відео.
На Черкащині сім’я оселилася в одному із санаторіїв. Одинадцятирічна Валерія показала журналістам свою найулюбленішу іграшку. Це єдине, що їй вдалося забрати із собою:
“Я її взяла, бо люблю її дуже. Мені додому хочеться поїхати, і залишитись у Черкасах хочеться, бо тут дуже гарно”.
Знайти будинок для такої великої родини відразу складно, пояснила мама Ірина Андронова. Тож зараз вони гуртуються в одній кімнаті. Особистого простору тут немає, та й поруч живуть ще 10 людей.
“У нас діти всі різні за віком і по характеру і це не дуже зручно і для людей, і для нас. Ті вранці встають, ті в обід – у кожного свій ритм життя. Ми хочемо пошвидше переїхати, не тому, що щось тут не так, тут гарні люди, але нам не зручно в одній кімнаті всім разом”, – пояснила жінка.
Діти не нудьгують, кожен шукає заняття для душі. Тринадцятирічна Карина розповіла, що нині їй спокійніше:
“Коли я почула, що біля нашого будинку впала бомба, мені було дуже страшно, а коли ми сюди переїхали, то стало набагато спокійніше”.
Одинадцятирічна Вероніка, як і мама, мріє про власний дім.
“Я вдячна, що нас прийняли в цей санаторій, але хочеться, щоб у нас був окремий будинок, щоб ми могли гратися, бо люди тут із різними характерами: діти, молодь. За домом не сумую, мені тут подобається: є куди вийти погуляти, можна друзів нових завести, є майданчики”.
Варіанти житла розглядають не тільки в Черкасах, а й і в сусідніх населених пунктах, зазначила Ірина Андронова. З пошуком допомагають рієлтори, та цього недостатньо, пояснила вона. Бо підхожих варіантів поки що немає.
“Ми звертаємось до всіх небайдужих людей, до Служби у справах дітей. Можливо, можна надати житло як для переселенців, будинку сімейного типу. Нам потрібне житло для дев’ятьох діток і двох дорослих. Якщо це буде безоплатно, ми будемо дуже вдячні”, – розповіла жінка.
Якщо безоплатного будинку не знайдуть, готові винаймати. Все інше: їжа, одяг та іграшки в родини є. Тож якщо вони вирішать питання з житлом – будуть найщасливішими, додала пані Ірина:
“Хочеться жити стабільним життям, яким ми жили до цього моменту. Усе може трапитися, мені 61 рік, чоловікові 63, а діти ще життя не бачили, вони ще зовсім маленькі”.
Родина Андронових поділилася, що своє майбутнє бачить на Черкащині у власній оселі під мирним небом.
